– Я не зобов’язана сидіти з онуками, – заявила мені мама.

– Це твої діти, от і викручуйся сама, – каже.

– Мамо, ти ж розумієш, що крім тебе мені просто нікому допомогти, – пояснюю я їй.

А вона вкотре мені дала зрозуміти, щоб допомоги я від неї не чекала, бо у неї є особисте життя і їй зараз не до мене.

З мамою у мене завжди були непрості стосунки, вона вважає, що виростила мене, відправила в доросле життя, і більше нічим вона мені не зобов’язана.

Перший час так і було, я сама справлялася, але зараз склалася така ситуація, що без її допомоги мені важко, а вона відмовляється мене підтримати.

Я розлучилася з чоловіком, і залишилася сама з трьома дітьми. Дівчатам 16, 10 і 6 років відповідно. Мені не просто поєднувати роботу і виховання дітей.

Було легше, коли я працювала за графіком, який мені був зручний. Але цю роботу я втратила, і мені довелося шукати іншу.

Я знайшла, поки не те, що я хотіла, але це вже хоч щось. Але робота позмінна, два на два дні, і зараз виникла проблема, з ким залишити дітей, коли я два дні на роботі?

Найняти няню я не можу, бо не маю на це коштів, і залишати дітей без нагляду – теж не вихід, от я і згадала про свою маму. Вона рік тому повернулася з заробітків з Італії, і тепер живе у своєму шикарному заміському будинку, який вона збудувала за заробітчанські гроші.

До слова, мама була в Італії 15 років, і за цей час вона мені майже не допомагала, хіба що якісь 100 євро раз в рік на день народження, чи якась посилка з макаронами перед святами.

Мама моя має переконання, що вона мені нічого не винна, і що у неї своє життя, а у мене своє. Вона обіцяє колись переписати на мене свій будинок, і на цьому все. А тепер вона хоче пожити для себе.

Дбала про себе вона завжди. Мене виховувала не мама, а бабуся, тому що у моєї мами не було часу на мене. Вона відвозила мене до своєї мами на цілий тиждень, від бабусі я і в школу ходила, і уроки з нею робила.

І я щось не пригадую, щоб бабуся не хотіла зі мною бути, швидше навпаки, їй це було за щастя. Мама приїжджала до мене лише на вихідні, тому що протягом тижня вона постійно була на роботі.

Потім я виросла, заміж вийшла, а мама в Італію поїхала. Сімейне життя моє не склалося, чоловік пішов до іншої, навіть не подивився, що у нас з ним троє дітей.

Мій колишній чоловік створив іншу сім’ю, а про наших дітей зовсім забув, все, що ми від нього отримували – це мізерні аліменти. А мені треба думати про майбутнє своїх доньок.

– Треба було думати перед тим як заміж виходити, і якого чоловіка ти вибираєш на роль батька своїх дітей, – картає мене мама.

Сама ж вона як приїхала з Італії і поселилася в своєму новому будинку, так відразу привела в дім чоловіка, і тепер вона щаслива, бігає біля нього, весь день думає, що йому приготувати. А потім вони гуляти ходять, так що мамі не до внуків.

Я все розумію, їй 64 роки, ще молода, хочеться жіночого щастя. Але невже я так багато хочу? Мова йде про її рідних онуків! Вона ж сама так робила – свою дитину віддала матері на виховання.

А я прошу всього про кілька днів, коли я буду на зміні, та мама не погоджується навіть на таке. Але ж у неї є і час, і гроші!

Навіть бабуся, якій зараз 83 роки, мене підтримує, і каже, щоб я привозила правнуків до неї. Але вона літня жінка, я не можу так її навантажувати. Це ж треба середню донечку зранку в школу відвести, а молодшу в садочок, потім в обід забрати.

Одним словом, я ще не вирішила, що робити.

А ви теж помітили, що ті мами, яким дітей виховали і виростили їхні мами, тепер самі не поспішають сидіти з онуками? Але ж це не зовсім чесно виходить.

Не можу зрозуміти, чому моя мама так себе поводить, адже йдеться про її найрідніших людей. Чи може чоловік бути важливішим за рідних онуків?

Джерело