Я зі своїм чоловіком жила душа в душу, можна так сказати, але довго не було у нас діток, на жаль. Фахівці весь час лише й те робили, що руками розводили. А коли я дізналася, що чекаю дитину і скоро стану мамою, то мені було вже майже 36 років, а чоловікові – 40 років.

Ми були на сьомому небі від щастя. У нас з’явився хлопчик, наш довгоочікуваний синочок. Нашому щастю з Михайлом не було меж. А коли Дмитрикові виповнилося 10 років, чоловіка не стало, на жаль.

Виховувала сина я сама, другий шлюб навіть не розглядала ніколи, адже батько рідний у нас тільки один, його ніхто не замінить ніколи.

Вже після закінчення школи, він вступив на навчання до престижного вищого навчального закладу в іншому місті. Будучи ще студентом, Дмитро, познайомився з дуже милою і серйозною дівчиною.

Стали вони приїжджати разом на вихідні дні до нас додому. Моя майбутня невістка виявилася дуже хорошою людиною – з порядної сім’ї, красива, розумна та дуже хороша господиня.

А вже після закінчення навчання, Дмитро з цією дівчиною вирішили одружитися та залишилися жити у нас в місті. Синові підвернулася якраз хороша перспективна робота, та й до того ж у спадок від бабусі йому залишилася трикімнатна квартира.

Як тільки вони одружилися, я приходила до них у гості практично кожного дня. І кожен вечір я йшла ображеною на них.

Я щоразу намагалася почати розмову про дітей, адже хотіла онуків. Я пояснювала їм, що хочу онуків і буду в усьому їм допомагати. Точніше внучку, а ще краще кілька онуків. Адже я дуже мріяла про внучку, та й не лише я. Ми з моїм чоловіком завжди хотіли багато дітей і онуків.

Але, на превеликий жаль, доля наша розпорядилася по-іншому – Дмитро у нас з’явився пізно, чоловік навіть натішитися ним не встиг, а онучат взагалі й не дочекався, на жаль.

Я твердила дітям, що потрібно ставати батьками якомога швидше, зовсім не думаючи про те, що їм чогось бракує, адже я допоможу чим зможу, готова весь день сидіти з дітьми.

Та моя невістка і син жартували постійно мені на це. А я все приводила в приклад нас з моїм чоловіком та просила не чекати з цим довго, адже життя летить і роки минають. Якщо в гостях або на вулиці ми зустрічали маленьких дітей, я обов’язково твердила про те, що пора подумати про мене і подарувати мені онука.

Син і невістка почали на це ображатися. Діти стали все частіше придумувати відмовки, щоб я рідше до них приходила, стали уникати мене. А невістка, яка мені ніколи не перечила, почала різко відповідати, що для мене взагалі дивиною було.

Так все це тривало близько п’яти років. В один з вечорів ми з Дмитром мали недобру розмову на тему народження онуків. В той день я дуже багато зайвого наговорила, адже теж втомилася їм щось доводити. Невістка на це мені сказала, що зовсім не бажає мене бачити більше у своєму домі з цими розмовами.

Після цього, зі сватами у мене відносини теж зіпсувалися – ми просто перестали телефонувати і зустрічатися. Дмитро став приходити раз на місяць сам, без дружини, на п’ять хвилин і то, якщо проїжджав повз мене. Тепер я залишилася одна і мені від того дуже самотньо.

Я стала дуже сумувати за ними, я ж нічого недоброго їм не бажала.

Але більш того, мої діти зараз вже чекають поповнення. Мені їх сусідка нещодавно розповіла про цю радісну для мене новину. Скоро здійсниться мрія всього мого життя – я нарешті стану бабусею.

Зараз так хочу помиритися зі своїми дітьми, щиро попросити вибачення у них, але як це зробити, поки не знаю сама. Я мрію розділити з ними цю величезну радість. І як тільки я дізналася, що мій син скоро стане батьком, а я бабусею, то не знаходжу собі місця від радості.

Я навіть спати ночами не можу, все думаю про них, думаю про наше майбутнє, я все готова віддати, аби ми всі разом були щасливими і вони знову стали спілкуватися зі мною. Підкажіть, що мені робити, як помиритися з родиною? Які слова віднайти?

Джерело