Я завжди вважала, що якщо тобі щось подарували, то це повністю належить тобі і це правильно. Але, виявилося, що все не так, на жаль. У нашому випадку, ми дуже даремно заздалегідь раділи, коли батьки чоловіка нам піднесли на наше весілля ключі від нової квартири, ще й красивий і яскравий бантик почепили на них.

Ми, звісно, добре здогадувалися, що вони щось замислили, щось готують нам особливе, але щоб аж чималу двокімнатну квартиру в новобудові подарували – таке навіть не снилося ні мені, ні чоловікові.

Я тоді й гадки не мала, що у цих багатіїв свій погляд на подароване – що вручили: це ще наполовину подарунок, але він обов’язково буде під контролем.

Але хочу розповісти все по порядку, адже деталі суттєві тут.

Власниками ми є обоє, у кожного своя доля. Квартира затишна, світла, автономне опалення, четвертий поверх у висотці, ніби все добре і більшого бажати немає чого.

Чому відразу квартира двокімнатна? Тому що коли ми одружувалися, то вже знали, що я чекаю дитину.

Але батьки мого чоловіка мене відразу сприйняли, незважаючи на те, що я з бідної сім’ї: жила завжди з мамою, яка мала мізерну зарплату в школі, та бабусею, яка на пенсії підробляє прибиральницею в місцевому маленькому магазинчику й досі.

Як не дивно, але багато людей говорили, що я вийшла заміж за розрахунком, але це абсолютна неправда, щиро кажучи: у мене вища освіта, я гарна, і, до речі, не відразу погоджувалася одружуватися з Олегом, це просто той факт, що я чекала вже дитину просто вніс в наше життя свої корективи. Тому спочатку батьки мого чоловіка поставилися до мене досить таки позитивно.

Саме завдяки якраз їм, ми декілька разів з’їздили за кордон та зробили хороший ремонт в квартирі. А ось уже автомобіль та меблі купували ми самі, чоловік теж добре заробляє, тому ми назбирали самі гроші.

Перша у нас з’явилася наша донечка – наша принцеса. Навіть кімнату ми їй зробили в дівочому стилі: в рожевих тонах з гарненькими квіточками. Батьки чоловіка її люблять та шанують, купують багато подарунків.

А вже через 3 роки я знову дізналася, що чекаю другу дитину – народився в нас син. Знову всі буди щасливі появі дитини, іграшок багато, інших подарунків також. Тільки ось сина ми привезли в рожеву кімнату дочки. Діти у нас різні, потрібна квартира більше і це зрозуміло, щоб у всіх була власна кімната. Ось з цього все і почалося якраз.

Ми з Олегом знайшли хорошу трикімнатну квартиру. Доплата там якраз була посильною для нас, тому що будинок на околиці, а не в центрі. Можна продати нашу і взяти кредит. Так нам і зручніше було б: спокійний район, хороший садок, де моя подруга працює вихователем, навколо зелено і озерце близенько.

На радощах ми з Олегом сказали про свої плани його батькам і тут відразу й почалося справжнє непорозуміння. Мовляв, вони нам її дарували від щирого серця, а подарунок некрасиво віддавати, міняти і продавати. Мало того: ця двокімнатна квартира в центрі, все поруч – і вони частіше можуть онуків своїх бачити, адже близько живуть.

Батьки Олега запевнили, що якщо ми надумаємо продати цю квартиру – то їх ноги в нашій новій трикімнатній квартирі не буде ніколи! По суті, ми можемо її продати і маємо на це повне право, а ось по совісті – після усіх їх слів не можу це зробити.

Не розумію я зовсім, що за ставлення батьків мого чоловіка до свого цього подарунку? Вони, мовляв нормально живуть і не в кращих умовах, в двокімнатних квартирах і з різними дітьми живуть, а онукам вони у спадок залишать свою двокімнатну квартиру та велику дачу, коли вони виростуть, нехай ділять потім собі, як хочуть.

Але ця квартира – подарунок їх, тому нічого робити з нею не потрібно. І живіть там собі, як хочете. Свекруха так розхвилювалася, коли дізналася про наше рішення.

Мовляв – з такою любов’ю вибирали нам ту квартиру пару місяців, старалися для нас в усьому, на її ремонт грошей чимало вклали, а тут ми зі своїми планами все зіпсували. Свекор теж ображається.

Ось як вчинити правильно, щоб не ображалися свекри мої? Як пояснити вже немолодим людям, що це для них квартира така важлива, а для нас комфорт сім’ї та дітей. Я вже не знаю, як їм пояснювати, втомилася, а вони слухати не хочуть і все. Ну що тут ще можна зробити?

Джерело