Моя свекруха завжди була надто критична, особливо в тому, як я поводжуся з її сином Володимиром.

Вона навіть ретельно перевіряла мій вибір одягу для нього, одного разу вилаяла куплену мною сорочку. “У що ти одягаєш мого сина?

Хіба він не заслуговує кращого?”, – Запитала вона.

“Мамо, це дорога сорочка, і вона йому дуже личить!” – відповіла я. Вона звинуватила мене в тому, що я контролюю його, не дозволяючи йому робити свій вибір, навіть у одязі.

На цьому її втручання не скінчилося. Вона питала, куди йде зарплата Володимира, і стверджувала, що я використовую її не за призначенням.

Коли я згадала, що Володимиру може знадобитися робота за кордоном з фінансових причин, вона вибухнула. “Що? Моя дитина буде за кордоном, а ти – у місті гроші витрачати? Жодної зарплати тобі не вистачить!

” Зрештою, її постійне втручання стало нестерпним.

Я поїхала на два роки, протягом яких вона продовжувала впливати на Володимира, налаштовуючи його проти мене. Коли я повернулася, не взмозі терпіти ситуацію, я вигнала Володимира.

Через рік його мати повернулася, скаржачись, що не може з ним впоратися і що я маю забрати його назад.

“Ви забрали свого сина, тепер розбирайтеся з ним самі!” – сказала я їй. Нещодавно Володимир та моя свекруха приїжджали у гості, намагалися помиритися.

Вона стверджувала, що Володимир вибачив мені, що мене розлютило. Я не могла повірити, що вона виставляє себе жертвою та посередником.

Зрештою Володимир вирішив не повертатися до матері, а залишився з хрещеним батьком. Зараз він іноді допомагає мені та відвідує дітей, але ми зберігаємо обережну дистанцію.

Тим часом свекруха продовжує мене ганьбити. Тепер я не знаю, як вчинити. Чи варто нам спробувати почати все спочатку чи вже надто пізно?

КІНЕЦЬ.