Ми зі сватами разом до дітей на дачу приїхали. Так вийшло випадково. Мій Сергій паркувався, в нас хоча і старенька Волга, але ще на ходу, як поруч біля нас таксі зупинилося, і сваха в такій оранжевій сукні до підлоги вийшла. Сват також був гарно одягнений, але в шортах і футболці, бо було досить жарко.

У ворота ми з чоловіком зайшли перші, хоч і несли важкі сумки, за нами легким кроком зайшли і свати. І що ви собі думаєте? Наші онуки вибігли з хати, нас з дідом минули, і почали на шию вішатися тим, панам, які їм чупа-чупси і “привіти” з міста передають.

Щось мені підказує моє серце, що так онуків налаштовує проти нас моя невістка. Ну як це дійство інакше пояснити?

Ми з чоловіком все життя в селі живемо. Тримаємо ще корівчину, хоч на нашій вулиці вже всі панами поробилися великими. І курей маємо, бо як без яйця домашнього. Гусей вже два роки не тримаємо, бо трохи мали з ними клопоту, бо все судці “жити” заважали.

Ну і без городу невеличкого не обходиться. Картопля, морква, бурячок і зеленина, завжди є. Ми ж, щоб ви розуміли, на зиму всім дітей забезпечуємо, ще й сватам перепадає міх картоплі.

Свати ж в нас пани. В них навіть до нас родичів не було в селі. Вони в нас по подвір’ї перший час ходили, як по музеї, бо, як то кажуть, “діти асфальту”.

Свати гроші мають, але щоб дітям допомогти, то вони якось не дуже. Краще за ті гроші вони відпочинуть в термальних водах в нас на Закарпатті.

Ми ж з чоловіком на таке не маємо часу, бо в селі все якась робота знайдеться.

Нашому зятю так природа сподобалася і тишина, що вони купили собі невеличку дачу. Але ні, Оксана нічого не садить, там хіба травичка і квіти ростуть. Але якщо розібратися, то для чого їм? Ми ж все що потрібно, з дідом передаємо.

Там в них просто такий куточок, де вони відпочивають всім сімейством на вихідних. Подарували нам діти двох онучок, то вже маємо ми радість.

Знаєте, образливо, бо якщо міські дідо з бабою лише онукам “привіти” передають, то ми з дідом ніколи з пустими руками не їдемо.

Так було і цього разу. В старшої онучки був день народження, ювілей, п’ять рочків. Ми на своєму, хоч і старенькому авто приїхали, бо ж повен багажник смакоти навезли. Не в руках це тарабанити. А свати наші, маючи автівку і не будь-яку, а іномарку, приїхали на таксі, бо свах хотів “розслабитися”.

Але здивувало не те. Ми перші з автівки вийшли. Несли окрім подарунків і торби з овочами, м’ясом та фруктами.

В той час онучки вилетіли з будинку ніби то як нам на зустріч, та нас оминули і побігли обіймати міських діда з бабою, які несли три кульки гелеві і якусь невеличку коробку, гарно запаковану.

Мені хотілося плакати, але я стрималася, щоб не псувати дитині свято.

Мені здається, всьому виною невістка. Вона налаштовує дівчаток проти нас, бо це її батьки.

Як нам з чоловіком на це реагувати? Що ще робити, щоб заслужити увагу і від дітей і від онуків?

Джерело