Мій син змалку захоплювався наукою, приносив відмінні оцінки, прагнув дізнаватися щось нове, і постійно розвивався. Коли відучився в університеті, то вирішив зайнятися бізнесом.

Спочатку у нього нічого не виходило, були великі труднощі, ми йшли в збиток. Але потім його робота почала приносити плоди.

Нині, має стабільний заробіток. Єдине, чого йому не вистачало на той момент, коли він уже став самодостатньою людиною, — це дівчини.

Як і будь-яка мати, я хотіла синові тільки добра. Хотіла, щоб у нього була хороша дружина, яка б у всьому його підтримувала, допомагала і водночас заробляла б гроші.

Але не завжди виходило так, як я хотіла! Якось син привів додому дівчину. На вигляд вона була пристойною, мені, звичайно, хотілося поспілкуватися з нею, але я не підганяла події. Чекала, коли син сам захоче більш тісно познайомити нас.

Я чекала цього моменту дуже довго, і він настав через пів року. Син сказав, щоб я накрила стіл, і що він прийде не один.

Я відразу зрозуміла,- з дівчиною буду мати розмову. Я трохи хвилювалася, але встигла все швидко зробити.

Тепло зустріла їх, запросила за стіл, мені вже не терпілося розпочати розмову. Я не хотіла бентежити дівчину, тому не вантажила її питаннями про особисте життя.

Чекала, доки вона сама почне щось говорити. Розмова була довгою, як людина, дівчина була дуже гарною. Але про сім’ю, та роботу я не стала в неї розпитувати, й залишила цю тему на потім.

Син зустрічався з нею протягом року, а потім висловив своє бажання одружитися з нею. Звісно, весь цей рік мені доводилося також з нею спілкуватися, бо вони часто приходили разом.

І знаєте, що я вам скажу? Я кардинально змінила свою думку про неї. Не дарма кажуть, що перше враження може бути хибним.

Я дізналася, що вона з неблагополучної родини, підозрювала, що мій син потрібен їй лише заради добробуту. Працювати вона не хотіла.

А коли, ще до весілля, син привів її до нас жити, то вона поводила себе, як пані, палець об палець не вдарила. Як можна лежати на дивані, коли я у квартирі затіяла прибирання?

Їй було байдуже, у неї серіал! Я такої безсовісної ледарки ще не бачила! Дівчина не хотіла ні працювати, ні допомагати, ще й поводила себе нахабно, та огризалася.

Вона взагалі була повною протилежністю тієї дівчини, яку я уявляла поруч із сином. Тому, коли вони прийшли до мене, і сказали, що хочуть одружитися, то я була категорично проти.

Син, звісно, образився, і пішов із квартири. Де вони оселилися, я навіть не знала, але до мене вони більше не повернулися.

Мені було дуже прикро й сумно, що він проміняв мене на це ледащо. Щовечора я довго плакала, чекала, що він одумається. Хотіла, щоб він якнайшвидше зрозумів свою помилку.

Я не сумнівалася, що він її любить, але знала, що з такою дівчиною, він не буде щасливим. Гаразд, якщо вона не працює, але домашніми справами хоча б можна займатися?

Такі елементарні речі має вміти будь-яка дівчина. У результаті, вони все ж таки одружилися. Звісно, я була присутня на весіллі, але радощів від цієї події не було. Я усвідомлювала, що син зробив велику помилку!

Через певний час у них з’явилася дитина, а коли я зідзвонювалася із сином, то він ніяковів, та заїкався, наче йому було незручно зі мною спілкуватися.

Одного разу ми домовилися з ним зустрітися, та поговорити. Я поспішно збиралася, щоб побачити свого рідненького синочка.

Коли я з ним зустрілася, у мене аж серце зайшлося від розпачу. Мені про все розповіли його очі, вони були сумними, та тьмяними. Він мені розповів те, про що я його попереджала!

Що дружина йому ні в чому не допомагає, що він сам готує, сам з дитиною колотиться, тобто, все сам! Ну шановний, я ж тебе попереджала, до чого тепер сумні очі? Звичайно, я йому цього не сказала, йому і так боляче.

На той момент мені хотілося обійняти його та заспокоїти. Ми дуже довго розмовляли з ним. Він мені все розповів, і тепер я ще більше зненавиділа його дружину.

Моєму онукові було вже близько року, мені дуже хотілося побачитися з ним, але Аня не пускала мене до нього.

Таким чином, мій син за три роки життя не був щасливим, і страждав. Єдиним світлим промінцем був його син.

Спочатку син намагався бути сильним, та зберегти родину, заради хлопчика. Але все ж таки зважився на розлучення.

Коли постало питання, з ким залишиться хлопчик, то Аня не вагаючись, залишила його батькові. Навіщо їй малеча, за ним же догляд потрібний? Тепер онук живе з нами, чому я дуже рада.

Ми більше не сваримося із сином. Хочеться сказати, щоби молоді люди прислухалися до своїх батьків. Щоб об’єктивно дивилися на їхні поради. Це може відіграти важливу роль у їхньому подальшому житті! Як вважаєте, я мала сенс?

КІНЕЦЬ.