Я сама виростила свою внучку. Ніна виросла хорошою і розумною, закінчила університет, має гарну роботу. Заміж вийшла, і вони з чоловіком побудували будинок за містом, в який вирішили забрати і мене.

З цього будинку і почалася неприємна історія у стосунках з моєю донькою. Ліда, яка є матір’ю Ніночки, вирішила, що це вона має право жити з донькою і зятем, а не я.

Я сама доволі рано вийшла заміж, у 18 років я народила доньку. Ми з чоловіком жили доволі скромно, якщо не сказати бідно, тому я завжди відчувала вину перед донькою, що ми не змогли їй забезпечити достатку.

Вчитися Ліда не хотіла, хоча і мала можливість поступити в технікум. Але вона вийшла заміж, і народила доньку, Ніночку. Жили вони у зятя разом з його батьками, бо у них був більший будинок, ніж у нас.

На жаль, сімейне життя доньки не склалося. Вона через кілька років розлучилися з чоловіком і з 5-річною донечкою повернулася додому.

Звичайно, що я її прийняла, і на перших порах допомагала чим могла, я ж думала, що це тимчасово, і що донька спробує сама піти на роботу і забезпечувати себе і дитину.

Але Ліда вирішила діяти інакше, вона познайомилася з чоловіком, який запропонував їй виходити за нього заміж, але з однією умовою – доньку вона з собою взяти не може.

– Мамо, ти ж залишишся з Ніночкою? Це не надовго, Ігор звикнеться з думкою, що у мене є дитина, і я зможу забрати Ніночку до нас. Мамо, допоможи, будь ласка, – просилася Ліда.

І я погодилася, бо повірила, що це ненадовго. Але Ліда вийшла заміж, поїхала до свого чоловіка в іншу область, і забула і про мене, і про свою доньку.

Я тоді ще доволі молода була, тому змогла виростити онучку як належить, я і про навчання дитини дбала, і про гуртки різні, потім до репетиторів її водила, щоб вона змогла вищу освіту здобути.

Все у нас було добре, Ніночка ні в чому біля мене не потребувала, у неї було все, що було і у інших дітей, але я часто бачила сум в її очах, їй не вистачало мами.

Скільки разів я Ліді про це казала, але вона постійно мені говорила, що дитині зі мною буде краще, бо її чоловік так і не захотів, щоб Ніна жила з ними.

На випускний до дитини Ліда не прийшла, бо її чоловік не пустив її. На весіллі рідної доньки мами теж не було, і знову ж таки, через її чоловіка.

Та ми справилися з усіма труднощами. Ніна молодець, вона виросла чудовою людиною. Заміж вдало вийшла, вони з чоловіком уже багато чого досягли, не зважаючи на свій доволі молодий вік.

Нещодавно вони будинок збудували, великий, красивий, я коли туди вперше приїхала, то думала, що потрапила в казку. Я така рада за свою онучку, що не передати словами.

А Вони мені з зятем і кажуть, мовляв, бабусю, будеш жити з нами, тут вже і окрема кімната для тебе є організована.

Я б, може, і не погодилася, бо не дуже то я і хочу залишати свій рідний дім на старість, але Ніночка двійню чекає, і я розумію, що їй зараз як ніколи буде потрібна моя підтримка.

Щойно я погодилася на переїзд, як об’явилася моя донька. Через родичів Ліда нас знайшла, приїхала, і давай про свої права заявляти, мовляв, це вона рідна мама і вона має тут жити.

У Ліди зараз все непросто, її чоловіка не стало, а його рідня не захотіла, щоб вона жила в його домі. Тепер Ліда практично на вулиці опинилася, і сподівається, що донька її у себе прийме.

Ніна мовчала, а її чоловік категорично заявив, що цього не буде, в своєму домі тещу він не захотів бачити.

Ліда образилася на всіх: на мене, на доньку, на зятя. Наче вона сама не розуміє, що ніхто, крім неї, тут не винен. В свій час вона вибрала особисте життя, і я її не засуджувала, просто дивувалася, як вона так може.

А тепер вона просто не має права на щось претендувати. Ну хіба ж не так?

Джерело