Я живу дуже простим життям на Полтавщині, у невеликому місті. Маю свій будинок, який отримала у спадок від батьків і в якому ми жили з чоловіком.

У нас один син Тарас, більше я не могла народити по здоров’ю. Хлопчик наш добре вчився і виріс гідною людиною, ми ним завжди пишалися.

Чоловіка мого 7 років тому не стало, тому я залишилася в будинку сама – Тарас вже на той час був одружений.

Небо чомусь довго не посилало сину і невістці дітей, але нарешті через майже 10 років шлюбу у них народилася донечка, яку назвали на честь моєї мами Орися. Зараз дівчинці 4 роки.

Тарас з родиною живуть на орендованій квартирі, бо зі мною жити не хочуть, але ржуть що їм зручніше жити в центрі міста, ніж в приватному секторі, де мій будинок.

Але ми постійно спілкуємося з сім’єю сина, разом святкуємо свята, адже невістка з іншої області і до своїх рідних їздить не часто.

Більш того, вже три роки як Оксана вийшла на роботу, а з Орисею сиджу я, бо я вже 5 років як на пенсії.

Невістка і син самі мене тоді попросили сидіти з онучкою, бо платили кредит за машину і Тарасу було скрутно все тягнути самому.

Звичайно, я погодилась, це ж моя поки перша і єдина онучка, я її дуже люблю. Іноді я з Орисею проводжу час у них вдома, іноді дівчинки привозять мені. Буває, що дитина у мене і ночує.

В садочок Орися поки що не ходить- невістка не хоче, щоб дівчинка авто хворіла, і я Оксану повністю підтримую, адже є я.

Я займаюся з нею розвивальними вправами, різними іграми і на свій вік наша Орися дуже добре розвивається. Чітко розмовляє, знає літери, рахує. Ми з нею малюємо, ліпимо і так далі.

А крім того я ще й завжди намагаюсь допомогти Оксані з приготуванням їжі, прибиранням. Тобто, як ви розумієте, моє життя на 99 відсотків присвячено родині Тараса.

І все б нічого, якби не одна недавня історія. Вперше за роки з появи Орисі вони вирішили поїхати на відпочинок, раніше не хотіли, бо Орися була дуже маленька та і фінансові можливості не дозволяли.

А це вирішили вони поїхали на Закарпаття. Мене в Карпати не запрошували, сказали – дорого, що поїдуть у скромну садибу, до людей у глухе село.

А тут я побачила у невістки в соцмережах ці світлини – слів нема просто! Виявляється, вони в Рахові, в дорогому готельному комплексі, з харчуванням, басейнами.

У Оксани фото і в горах, і на прогулянці на квадроциклах і конях, і світлини з ресторанів, чанів.

Мені так прикро і сумно стало, знаєте. У мене такого ніколи не було, а з моєю пенсію в 5 тисяч гривень і не буде.

Адже я з онучкою сиділа просто так, наївна. Орися довгоочікувана, назвали на честь моєї мами. Я обожнюю цю дитину – це правда!

Але її батьки чинять по відношенню до мене не зовсім гарно. І коли приїдуть, я послухаю поради подруги і попрошу 7 тисяч гривень на місяць, а що робити?

Раз у них є гроші на такий відпочинок, то вибачте, але знайдуться на оплату моєї роботи фактично няні.

Я розумію, що це буде важка розмова з сином, але у мене ще є три дні до їхнього приїзду, щоб налаштуватися.

Чи права я буду, виставляючи такі умови, як думаєте? Чи маю право в свої роки на більш заможне життя і кращі фінансові можливості?

Мене це все дуже бентежить насправді, навіть спати нормально не можу. Дуже чекатиму ваших коментарів і думок, сподіваюся, вони мені допоможуть з цим питанням.

Джерело