Жалкую про те, що послухалася свого чоловіка, та залишила своїх дітей не на довго, у його тридцятидворічної сестри. Адже відчувала, що щось не гарне станеться.

Ну, почну по черзі, з самого початку. Жили ми з чоловіком разом вже сім років, але діток нам бог так і не дав.

Куди ми тільки не зверталися, чим тільки не лікувалися – все марно. Тож порадившись зі своїми рідними, вирішили взяти дитину з дому малюка.

Так ми взяли спочатку одного маленького хлопчика, а за рік наважилися взяти ще одного. Тепер у нас було двоє дітлахів, яких ми дуже сильно любимо.

Про те, що діти з будинку малюка, знали лише кілька людей. Це батьки мої та чоловіка, та його сестра Аня, а також бабусі та дідусі з обох боків.

На сімейних зборах ми вирішили, що ніхто, ніколи, нікому не скаже, що діти нам не рідні. Ми з чоловіком хотіли, щоб хлопчики почувалися повноправними членами нашої родини.

До того ж вони навіть були схожі на нас. На тих зборах найактивнішою була Аня, сестра чоловіка. Вона стверджувала, що сама особисто розбиратиметься з тим, хто хоч тільки натякне про це.

Вона тоді так щиро за нас раділа, казала, які ми молодці, що все правильно зробили. А в результаті вона сама ж, у пориві агресії, все й розбазікала!

Нам із чоловіком потрібно було виїхати у справах не на довго, всього годин на десять. І чоловік умовив мене попросити про допомогу його сестру.

– Давай Анюті дітей залишимо, нехай тренується, може і своїх швидше надумає завести, а то вже давно настав час, а вона все ніяк не збереться.

Я довго сумнівалася, але все ж таки погодилася, і послухала чоловіка. Як же я потім про це пошкодувала! Треба було, все ж таки, відвести дітей до бабусі, тоді нічого б цього не сталося.

Загалом, Аня погодилася посидіти з хлопчиками, а коли ми приїхали їх забирати, то були шоковані від побаченого, та почутого.

Коли ми підійшли до її будинку, вона вискочила і почала на нас кричати, як дикунка. Ми ніяк не могли зрозуміти, в чому справа?

А річ була в тім, що хлопчики грали, й розбили її улюблену вазу, а коли вона їх відправила погуляти на задній дворик, то вони змалювали його крейдою.

І ось з-за такої нісенітниці був скандал! Вона ж могла посварити дітей і повідомити про це нам! І зробити це можна було спокійно, без істерик, це ж діти!

Так ні, вона почала кричати на мене, щоб я забирала своїх недоумків, а найкраще, щоб здала назад до дитячого будинку.

Стала мене звинувачувати, що я жахлива мати, й ні чого не розумію у вихованні дітей. Вона була в такому сказі, що зовсім не стежила за тим, що каже.

Аня кричала, що наші діти дурні, не виховані, нахабні, і взагалі не вміють поводитися в гостях. А найстрашніше, що діти все це чули, і почали плакати.

Перше їхнє питання було, чи правда, що вони нам не рідні? Я їх відвела до машини, та почала заспокоювати. Невдовзі мені це вдалося.

А у чоловіка відбулася серйозна розмова зі своєю сестрою. Він тоді їй все висловив, що думає про те, що сталося, і сказав Ані, що вона зовсім не вміє тримати язика за зубами.

Наголосив, що вона недолуга, та не стримана. З такою психікою він би заборонив їй мати власних дітей, якби мав право, від гріха подалі!

Після того, як я заспокоїла дітей, то теж вирішила поговорити з нею. Чоловік у цей час кудись відійшов.

Не встигла я почати розмову, як вона на мене накинулася, та почала дорікати, що я погано впливаю на її брата, що від мене у нього лише одні проблеми, що я навіть дітей власних не можу мати.

Як мені було прикро все це вислуховувати від неї, адже я її завжди вважала своєю подругою, а вона так вчинила. Тоді я їй нічого не відповіла, вирішила, що я вище цього, і не відповідатиму на хамство.

Я з нею намагалася чемно розмовляти, а отримала у відповідь плювок у душу. Я одного не можу зрозуміти, якщо вона так сильно не хотіла сидіти з нашими дітьми, то могла ж просто відмовитися, і все.

Ми купили їй вазу, але чоловік відвозив її без мене. У мене немає жодного бажання з нею бачитися. Після того скандалу, ми більше не спілкуємося з Анею. Вона навіть не вибачилася, і, мабуть, не збирається.

Чоловік мені повідомив, що вона шкодує про те, що сталося, але просити вибачення їй гордість не дозволяє! Звісно, не дозволяє, бо простіше на нас всіх собак повісити!

Мої діти й досі згадують той скандал, і часто ставлять багато зайвих питань, а все спасибі Ані, яка найгучніше кричала, що треба мовчати! Як би ви вчинили в такій ситуації?

КІНЕЦЬ.