Майже 10 років я живу та працюю тут в Італії. Спочатку я приїхала сюди сама.

Тут, щиро кажучи, на заробітках щастить далеко не всім українцям, країна непроста. Але мені пощастило дуже.

Я відразу тут натрапила на дуже хороших людей, я по сьогоднішній день вдячна своїй долі, що вона звела мене з моєю сеньйорою Ізабеллою.

Я заробляла хороші гроші доглядаючи її, а вона була дуже доброю до мене та цілком розуміючою людиною, ніколи ніяких клопотів мені не приносила, навіть лишній раз води соромилася попросити.

Згодом, добре влаштувавшись тут, я забрала до себе чоловіка і свою доньку. Іван теж влаштувався тут не погано, працював він на місцевій фабриці, а діти сеньйори рози допомогли нам з житлом. Ми жили в одній із кімнат у квартири моєї сеньйори за досить символічну плату, а потім з роками і купили свою.

В Італії я дуже добре влаштувалася, як на мене, мені зустрічалися тут лише доброзичливі люди. Тепер я маю дуже багато тут друзів і знайомих, дружимо сім’ями та у мене з чоловіком є бажання залишитися в цій країні назавжди.

А якось мені передали звістку з Батьківщини. У мене там залишилася вже немолода мама, з нею в квартирі жила моя рідна сестра з чоловіком.

За своїми клопотами і облаштуванням свого життя, я не часто телефонувала своїй мамі. Говорила декілька слів для годиться, запитувала про самопочуття її, хоча вислухати неньку у мене ніколи не було часу, коротко розповідала про себе та вимикала телефон, адже постійно у мене тут якісь справи і турботи свої.

А нещодавно я таки дізналася, що на початку літа моя сестра Людмила вмовила нашу маму продати квартиру, сказала, що купить їй гарну хату в селі, а вони з чоловіком собі маленький будинок за містом і будуть її доглядати.

Наша мама була власницею хорошої трикімнатної квартири в центрі міста, але через вмовляння та постійним наполяганням сестри вона її продала.

Людмила, людина, правду кажучи, зі складним характером. Вона з чоловіком мамі купили зовсім стареньку хатину, а собі будинок добротний. Спочатку вони маму трохи відвідували, а потім і дорогу до неї забули, кажуть, зайняті, часи настали важкі.

За всіма своїми турботами та важкими роками, хто був за кордоном, той зрозуміє, маму свою я теж не відвідувала давно, про що зараз дуже шкоду.

Новина про те, що сталося мене засмутила. Мама продала квартиру, все дісталося сестрі, а мені зовсім нічого. Мені зателефонувала сусідка наша, сказала, що часто вимикають світло, в мами газу немає, вона вже їй позичила свій балон, щоб та хоч їсти могла приготувати. Каже зима буде непроста, а в мами дров зовсім немає і Людмила з цим допомагати не збирається, каже, що гроші закінчилися.

Я покинула все, приїхала в село до мами. В цьому, що так склалося в нашому житті є і моя вина, адже я геть забула про маму на довгий час, хоча добре знала, яка у мене сестра.

Я найшла в селі жінку, яка живе по сусідству, вона доглядатиме за моєю мамою, а я платитиму їй гроші за це. Моїй мамі зараз майже 70, а їхати за кордон до мене вона категорично не хоче, каже, що їй в селі краще, та й з людьми вже добре ознайомилася, а тепер ще й в неї буде догляд.

А залишити все просто там і повернутися в Україну я теж не можу, адже ми вже там добре облаштувалися, маємо своє житло, плануємо там поки жити, а далі, як життя покаже.

Та всі родичі стали засуджувати мене, коли дізналися, що я сама повертаюся, а мама старенька залишається в селі. Мовляв, совісті не маю, адже це ж мама рідна моя.

Коли я їхала сюди, в Італію, у мене всю дорогу були вологими очі. Якось так складається життя, що я тут в Італії гарно доглядаю чужу людину, щоб платити гроші іншій чужій людині, яка доглядає на моїй Батьківщині мою стареньку маму.

Життя зараз таке складне. Я не бачу її, не бачу, як вона старіє, не знаю коли ми побачимося з нею, бо зараз намагаюся не їздити зайвий раз нікуди.

Але я телефоную зараз їй по декілька разів на день. Дуже люблю її і сумую за нею. Я зроблю все, щоб вона прожила свою старість гарно і ні в чому не мала потреби. Це мій обов’язок. Не дивлячись на те, що сестра прибрала її квартиру до своїх рук.

Але родина й досі пліткує там про мене, що я невдячна донька – живу за кордоном давно, гроші добрі маю, а маму залишила доживати старість саму. Але хіба я невірно зробила? Як потрібно було вчинити мені, щоб людям догодити?

Джерело