Коли моя бабуся стала ангеликом, я стала власником її медальйону. Незважаючи на те, що ми не були надто близькі, це мене зворушило, і як тільки я його одягла, у мені щось змінилося. Я ставала ранньою пташкою, бігала по дорученнях або прибирала цілими днями – як моя бабуся.

Коли бабусі не стало, я сумувала головним чином через свою маму. Але я ніколи не ладнала з бабусею, вона була надто суворою для мене. Вона відмовляла собі у всьому хорошому, постійно працювала і ніколи не мала часу на щось цікаве, навіть на своїх онуків.

Вона вимагала того ж від інших. Не дивно, що я з нею не ладнала, бо вона в мені бачила один негатив. Вона вважала, що я ледачо, і постійно мені це говорила.

Моя мама звикла до такого виховання і в зрілому віці пробачила бабусі, правда, звичайно, тільки в голові, а не вголос. Всі інші в сім’ї поважали бабусю, бо вона старша і їй краще знати. Я була неабияк здивована, коли мама сказала мені, що бабуся мені щось “заповіла”.

Це був медальйон, яким я любила гратися у бабусі, коли була зовсім маленькою. Прикраса з незабудками не змінилася навіть через стільки років, всередині медальйона був спресований чотирилисник. Бабуся отримала його дитиною від матері на щастя. Я була зворушена “спадщиною” і одразу повісила медальйон собі на шию.

Наступного ранку о п’ятій я вскочила з ліжка, наче хтось штовхнув мене з нього. Я була повна сил, я ніколи не переживала нічого подібного. Зазвичай я поки не вип’ю кави, то й очей не можу розплющити, те саме відбувається і на роботі.

Тепер у мене раптом з’явилося море часу, і я не розуміла, що з ним робити. Перед роботою я встигла розібратися з одягом і навіть вимити плиту після вчорашніх котлет, які смажила.

Я була надзвичайно активною на роботі, мої колеги це також помітили. Я думала, що втомлюся після обіду, але цього не сталося. Після роботи я пішла з подругою на пробіжку і ввечері встигла приготувати їсти на два дні вперед, випрасувати купу одягу.

Зазвичай в мене було важко зі сном. Я довго крутилася-вертілася, та цього вечора ще не настало й 10.30, як я вже валилася з ніг і заснула, як тільки моя голова дотулилася подушки.

Те ж саме повторилося вранці, і протягом кількох днів я була настільки активною, що встигала зробити багато справ. Лінь зникла і я порхала, мов метелик. Я чудово провела час, і коли я розповідала про це мамі, вона сказала, що я нагадую їй свою бабусю.

Мене це злякало, і я потягнулася до медальйона, який висів у мене на шиї.

Я спробувала покласти його в ящик на кілька днів, і поганий сон, лінь та постійна бездіяльність повернулися. Я вже була певна, що до цього приклав руку бабусин медальйон.

Я вирішила використовувати його тільки в разі необхідності. Тому що іноді приємно бути продуктивною і вставати на світанку. Але іноді чудово просто полінуватися і отримувати задоволення від того, що нічого не робиш. Бабуся, можливо, теж нишком робила це, хоча я не бачила, щоб вона відпочивала.

А вірите в такі “штуки”?

Джерело