Ми з Олександром одружені вже 24 роки. У нас доросла дочка, вона мешкає окремо. Я люблю свого чоловіка — він надійний, дбайливий і таке інше… Але як дочка від нас з’їхала, мені стало нудно наодинці з коханим чоловіком.

Може бути справа в тому, що він старший за мене на сім років і вже підійшов до того рубежу, що нічого нового в житті вже не хочеться. А я ще сповнена енергії, мені потрібно, щоб навколо мене життя вирувало.

— Саша, недалеко від нас нова галерея відкрилася. Може, сходимо? – пропоную я.

— А що цікавого? Картини дивитись? – Відповідає чоловік.

— Ми давно у кіно не були. Пішли? – пропоную я.

— Та ні, нема бажання. Краще давай удома якийсь фільм подивимося, — заперечує чоловік.

— А давай на ковзанку сходимо? Молодість згадаємо! — якось узимку запропонувала я.

— Та ти що, я на ковзанах із 17 років не стояв, коли з пацанами у хокей грав! Якщо хочеш, сходи одна чи з подругою, — парирував Сашко.

І ось так завжди і в усьому! У нього життя у вільний від роботи час минає на дивані, а мені хочеться якоїсь активності.

І ось, три місяці тому я зустріла ЙОГО. Випадково облила юнака лимонадом, коли виходила з кафе. Звичайно, кинулася вибачатися, але він усміхнувся і сказав:

– Та нічого страшного, все одно мені ця футболка не подобається. Дівчина, а ви звідти? Може, повернемось разом із вами назад у кафе?

Так ми й познайомилися, і з того часу це кафе стало нашим. Того ж вечора, сама не знаю як, я опинилась у Данила вдома і ми провели пристрасний вечір. З того часу почали регулярно зустрічатися.

Данило — не пара моєму спокійному і нудному чоловікові. У нього завжди напоготові якісь сюрпризи для мене. Ми взагалі не сидимо на місці: постійно кудись ходимо, їздимо, щось дивимося.

Спочатку мене трохи бентежило, що Данило молодший за мене. Але він мене переконав у тому, що це зовсім неважливо, якщо нам добре разом.

Щоб з ним зустрічатися, я кажу чоловікові, що їду у відрядження. Так у нас з’являється два, а то й три дні особистого часу, коли ми відриваємося на повну котушку.

Звичайно, я відчуваю докори совісті перед чоловіком. Все ж таки знаю, що він мене любить. Та я його люблю по-своєму, адже стільки років разом прожито, стільки всього пережито. Але нічого не можу з собою вдіяти — мене тягне до Данила як до магніту!

Ось одного разу я вкотре збрехала чоловікові, що їду у відрядження. А насправді, звісно, ​​пішла до Данила. Ми вирішили провести цей вечір у нашому кафе.

І раптом звідки не візьмись там з’явився мій чоловік. Звичайно, моя зрада розкрилася. Слово за слово чоловік заявив, що бачити мене більше не хоче і подає на розлучення.

Того вечора я пішла з Данилом і залишилася в нього жити. Коли чоловік, тепер уже колишній, був на роботі, приїхала у квартиру та зібрала свої речі – обрубала кінці. І почали ми жити разом із моїм коханим Данилом у його квартирі — зйомній, як потім з’ясувалося.

Спочатку все було добре, ми повністю віддалися коханню. Я продовжувала ходити на роботу, а коханий чекав на мене вдома. Якось я поцікавилася, чим він займається, а він сказав, що працює над якимось проєктом. Ну я і не стала вдаватися до подробиць.

Але згодом помітила, що всі витрати лежать на мені. Після роботи я заходила до магазину та купувала продукти. У кафе теж останнім часом почала платити за нас обох. Та навіть плата за оренду квартири якось непомітно лягла на мене!

Мене це стало трохи напружувати, але я була впевнена, що ще трохи потрібно почекати, і у Данила проєкт «вистрілить». Отоді ми й заживемо на всю котушку! Але це все не відбувалося, зате сталося інше.

Якось у передсвятковий день нас раніше відпустили з роботи. Заздалегідь не попередили про такий «подарунок», і тому Данило чекав на мене, як завжди, — о сьомій годині. Але я прийшла раніше, відчинила двері і почула, що коханий розмовляє з кимось телефоном.

— Ну ще трішки треба почекати, я з неї ще не все витягнув… Звичайно я її не люблю, а тільки тебе… Гаразд, усе, пора закінчувати розмову, бо мій гаманець скоро прийде… Цілую, — почула я такі уривки фраз.

І все зрозуміла! Данило теж зрозумів, що я почула розмову і почав виправдовуватися.

— Це не те, що ти подумала, — промовив він чергову фразу. – Я все можу пояснити!

— І що ти поясниш? – запитала я. — Що не любиш мене і живеш за мій рахунок? І що ще ти сподівався від мене отримати?

— Це я з мамою своєю розмовляв, це я їй сказав, що люблю, — намагався придумати на ходу виправдання Данило.

— Ти поводишся безглуздо і виглядаєш зараз дуже бридко, — сказала я. — Я не збираюся брати участь у цій огидній виставі. Привіт мамі”!

Він ще намагався якось мене втримати, переконував, що помилився і насправді мене дуже любить. Але моїй образі і розчаруванню не було меж. Я відразу при ньому зібрала свої речі і поїхала до подруги.

Але ясна річ, що вічно жити у подруги я не зможу. Звичайно, я можу винайняти собі квартиру, але мене так тягне до Сашка! Звичайно, шансів, що він мені простить і прийме назад практично немає, але я думаю, що варто спробувати.

КІНЕЦЬ.