– Лесю, але ж в тебе шафа тріщить від того одягу! А ти далі за своє?

– Я ж на роботу ходжу, і маю весь час йти в іншому, – відповідає мені невістка.

Я не знаю, чесне слово, але я вже пенсіонерка і я б в тому секонді не ходила. Мені здається, це не нормально.

Син з невісткою живуть окремо, але через два будинки від нас з чоловіком. Відколи в них з’явилися діти, я в них стала за безкоштовну няньку. В мене навіть є ключі від квартири сина, тому я в любий момент можу переступити їх поріг.

Молодшому онуку ще двох не було, як Леся вийшла на роботу. Ні, це вона зробила не через те, що добрі там має гроші, а швидше, щоб не сидіти з дітьми. Не є вона з тих мам, які називають – квочка.

Леся краще з подругами на каву піде, ніж з дитиною в пісочниці попорпається. Ну я нічого не кажу, бо не всі ми ідеальні матері. Я також свого часу дітям мало уваги приділяла через роботу, але тепер надолужую увагою для онуків.

Я відразу ж після весілля помітила дивну звичку Лесі. Вона з подругою могла прокидатися десь година четверта і бігти до секонду, щоб там зайняти чергу. Це відбувалося в якісь певні дні, коли новий  товар завозили. Я цього не розуміла, бо ту футболку чи спідницю я маю змогу собі і на базарі купити.

Але в Лесі ця “звичка” лише набирала оборотів.

На даний час в неї, як і в дітей, тріщить по швах шафа.

Просто Леся не дуже вміє тримати в шафі порядок. Немає в неї такої звички. Зранку збирається на роботу і якщо щось не може знайти, то вивалює все з полиці, а потім одним махом все назад кладе.

Та в мене все вискладено шовчик до шовчику. Але в мене немає стільки речей. Але щоб ви розуміли, зазвичай Леся ходить в одному і тому самому. Влітку має сарафанчик легенький з улюблених речей, осінню комбінезон, а взимку штани і сведри міняє.

Але для чого тоді скупляти той секонд, скажіть мені, люди добрі?

Я недавно таки не витримала.

Зайшла я в середу в їх квартиру, а запах такий затхлий. Я пройшлась по кутах, ніби все добре. Відкрила вікна на провітрювання, а потім таки відчинила шафу невістки і сина, звідки на мене викотився суцільний “тлумок”.

Серед того одягу я побачила і брудні джинси, бо день перед тим була хляпа. Леся брудні і мокрі знизу штани просто засунула в шафу. Там же були і “не свіжі” шкарпетки.

Ввечері, коли Леся прийшла з роботи я їй то все добро біля шафи показала і попросила перебрати.

– В чому не ходиш – викинь, що брудне – кинь в пральку. Не руками ж переш!

Але Леся обідилася на мене, бо я в її речах риюся.

Але до неї не доходить, бо вчора знов прийшла з пакетиком зі секонду. Я не розумію, як маю до неї достукатися. Це вже якось не нормально я вважаю.

А як у вас з тим справи? Чи купляєте щось на тому секонді?

Джерело