Коля прокинувся у чудовому настрої, але так і не зміг пояснити, в чому причина таких змін. Чи погода, чи вихідний, чи запах млинців з кухні.

– Люба, ти чого так рано встала? Вихідний же, – крикнув він дружині.

– Ти що забув? Я ж до сестри до села зібралася. Поїдеш зі мною?

-Ну, ти ж знаєш, що я не люблю твою сестру. Давай сама. Я краще подарунок тобі на день народження куплю. До речі, що хочеш?

-Давай сам придумай. Бо вже 20 років живемо, а я все підказки тобі роблю.

Миколі на думку нічого не спадало. Він йшов вулицею і розмірковував: «Цукерок дорогих купити чи що? Ні, образиться…» На більше йому фантазії не вистачало.

Вирішив зайти до торгового центру та подивитися, що там продають. Продавці почали пропонувати все: від посуду та вази до сковорідок.

Коля почухав потилицю і пішов далі. Потім зайшов у господарський відділ, у якому продавалася всяка дрібна всячина. Вже зневірившись щось знайти, раптом побачив пластикову коробочку з безліччю відділень – пігульниця.

– Ось те, що потрібно! – Вирішив Коля і пішов на касу.

Прийшовши додому, він загорнув коробочку у подарунковий папір. Він був задоволений своєю покупкою, уявляв, як дружина розвертатиме і радітиме.

І ось, увечері Зіна зайшла до квартири і побачила сяючого чоловіка з квітами та подарунком. Він вручив подарунок і з нетерпінням чекав, коли дружина відкриє його. Зіна розгорнула пакет і ахнула.

– Пігульниця? Ти серйозно?

– Гарна штука, чи не так? Дивися, я все розклав та підписав. Зіна дуже образилася на чоловіка.

– Краще б я тобі сама сказала, що купити. Сюрприз так собі вийшов.

– Ну, подивися, тут же різні-різні відділи. А ось тут пігулка для гарного настрою. Відкрий, давай, не гнівайся. Зіна знехотя відкрила кришечку, а там – лежала золота каблучка!

Коля, щасливий, усміхався від вуха до вуха: сюрприз вийшов.

КІНЕЦЬ.