Батьки відмовляли нас від свого будинку. – Христино, зрозумій правильно, свій дім вимагає дуже багато “уваги”. Ти ж знаєш, бо ми з батьком так все життя живемо. Тут як не вікна міняти, то стіна тріскає. А трава біля хати, ти ж розумієш, що її що два дні косити потрібно? – Я все прекрасно розумію, мамо, але в мене є чоловік, ми з ним разом впораємось. – В твоєму чоловіку й справа, – розводила руками мама і йшла в іншу кімнату. Вже п’ять років минуло з того часу, як ми купили будинок. Я дуже шкодую, що не послухалась батьків

Вже п’ять років минуло з того часу, як ми купили будинок. Я дуже шкодую, що не послухалась батьків
Всі родичі, а особливо мої батьки, відмовляли нас від свого будинку.
– Христино, зрозумій правильно, свій дім вимагає дуже багато уваги. Ти ж знаєш, бо ми з батьком так все життя живемо, та й ти це бачиш на власні очі. Тут як не вікна міняти, то стіна тріскає, а трава біля хати, ти ж розумієш, що її що два дні косити потрібно?
– Я все прекрасно розумію, мамо, але в мене є чоловік, ми з ним разом впораємось.
– В твоєму чоловіку й справа, – розводила руками мама і йшла в іншу кімнату.
Я не розуміла чому всі так нас відмовляють, якщо ми хочемо будинок, щоб з квітами і невеличким фруктовим садом.
В нас з Віталиком двоє дітей. Квартира це добре, але свій дім, як на мене, краще.
Ось тому коли нам попався хороший варіант з будинком ми не думаючи його придбали, перед тим продавши свою двокімнатну квартиру.
І ось з того часу, як ми переїхали, минуло п’ять років. І лише тепер до мене почало доходити, чому рідні і мої батьки так відмовляли нас від цього вчинку.
Вся справа в моєму чоловіку. Віталик мій працює “головою”. Він хороший спеціаліст своєї сфери, але щоб гвіздка в дошку стукнути, то не його. Руками він нічого робити і не вміє і не хоче.
– Не для того я так вчився, щоб чорну роботу робити. Руки в мене лише для манікюру, – каже він мені!
І ось вся чоловіча робота по будинку, окрім жіночої, лягла на виключно мої плечі.
Я вже стільки всього навчилася робити, що я вам передати не можу. Недавно навчилася і косити траву, правда, купила перед тим газонокосарку.
Перед тим я просила одного чоловіка з вулиці, він готовий за пару гривень зробити будь-яку роботу, але все життя жити і чужу людину просити, теж не вихід.
Мій Віталик геть не до життя в селі. Його нічого не цікавить. Так, він кладе мені гроші “на кант”, і це важливо, але щоб жити в своєму домі, потрібно весь час прикладати до нього руку.
Я ж думала, Віталик зміниться, але ні.
І ось тепер я дуже шкодую, що не послухала батьків і продала квартиру.
Чи міняються з часом такі чоловіки?
Чи я маю змиритися, що вся робота буде на мені?