Я чоловіку іноді жалілася, що кожні вихідні замість того, щоб трішки відпочити, я не знімала з себе фартушок. Та Володя мене розуміти не хотів, як і допомагати по кухні. Та часи змінилися, бабусі нашої з нами не має. І якось рік за роком, всі брати і сестри Володі поженили своїх дітей, тепер в них своя родина – свати, і до нас вони приїжджають не часто. Зі своїми рідними свекруха зустрічається в церкві. Ось тому тепер в нас вже не так шумно, але чоловіку це не підходить. – Це ти винна, що до нас ніхто не їде. Ти всіх порозганяла!
Вже який день чоловік винить мене у тому, що від нас віддалилася вся його родина. Володя переконаний, що якби не я, то все б було, як колись. А колись, щоб ви розуміли, це років п’ятнадцять тому.
Ну не може зрозуміти людина, що часи міняються, сім’ї збільшуються і в них вже інші, свої інтереси.
І лише мій чоловік ніби застряг у 90-х.
Живу я в селі, пішла до Володі за невістку і під одним дахом зі свекрухою живу вже більше десяти років.
Раніше з нами ще жила і бабуся Володі, мама моєї свекрухи, але вже три роки, як її з нами немає. Хороша була людина, але я не про це.
Коли баба Анна ще буда з нами, то завжди наша хата була, як вулик. Але це і зрозуміло. В баби Анни четверо дітей, всі, окрім моєї свекрухи, роз’їхалися по своїх домівках, але на вихідні чи свята, обов’язково приїжджали до мами, а згодом і онуки до баби.
Хата завжди була, як вулик. Пам’ятаю, як ми зі свекрухою вічно бігали і готували щось до столу.
Трохи було з цим важко і я іноді чоловіку жалілася, що кожні вихідні замість того, щоб трішки відпочити, я не знімала з себе фартушок. Та чоловік мене розуміти не хотів, як і допомагати мені по кухні.
Та часи змінилися, бабусі нашої з нами не має. І якось рік за роком, всі брати і сестри Володі поженили своїх дітей, тепер в них своя родина – свати, і до нас вони приїжджають не часто.
Зі своїми рідними свекруха зустрічається зазвичай в церкві. Ось тому тепер в нас вже не так шумно, але чоловіку це не підходить, бо йому скучно.
Ось він і вирішив, що у всьому винна я. Не знаю з чого він таке вирішив, але постійно мені тим “тикає”.
Я не знаю як маю пояснити Володі, щоб трішки йшов в ногу по-житті. Що не можна так “застягати” в минулому. Ну це просто смішно, хоча мені вже й не дуже, коли день в день чую докори в свою адресу, бо чоловік каже, що це я його родину порозганяла…
Як мені поводитись в такій ситуації? Як пояснити чоловіку, що я тут не винна, що це життя, яке йде своєю чередою?
В мене одна надія, що коли в нас свати з’являться, мій чоловік все зрозуміє… але до цього ще далеко. Боюсь, щоб до розлучення не дійшло…