На мій день народження і дочка з онучкою з Тернополя приїхала. Ще напередодні Дарина телефонувала, розпитувала, що купити мені на подарунок, та я сказала, що найголовніший мій подарунок, це вони.

– Головне подарунок і гарні слова, – сказала я Дарині.

Я ж не думала, що вона сприйме мої слова так буквально.

Приїхала Дарина з великим червоним чемоданом. Я ж стояла біля неї, коли та його розпаковувала, але до рідної матері вона приїхала знаєте з чим? З банкою шампуні, і то, такий самий найдешевший.

Онучка підбігла, давай вітати. Ну це в Софійки не відбереш, вона майбутня актриса і гарно говорити вміє.

І ось на тому подарунки від дочки закінчилися, хоча живуть вони з зятем не бідно в тому Тернополі, ще й в центрі міста квартиру купили.

В неділю прийшло трохи гостей. Я людина весела, тому люди до мене тягнуться. Маю і подруг і родина чоловіка прийшла (я в тому селі за невістку вже багато років).

І ось сіли ми всі до столу, всі взялися за килішки.

– Наливай, імениннице! Будем за твоє здоров’я пити.

Я до бару, а він пустий. Одна плящина “червоненького” була, і та надпочата.

– Даринко, збігай-но в магазин і купи нам щось добре!, – звернулася я до дочки.

А вона мені знаєте що сказала?

– А де ваш, мамо, гаманець?

Я з тих нервів витягла з шафи гаманець і вручила доньці.

Ну як, не привести рідній мамі подарунку ніякого і ще й просити в мене гроші?

Мені так неприємно стало. Всю забаву сиділа сама не своя.

Ніби виховували з чоловіком дочку, всю душу в неї вкладали, і ось таке на старість отримали.

А вам ваші діти дарують подарунки? Чи це може я не так відповідаю? Я ж думала, що дочка догадається і купить або ж мікрохвильовку, або ж якийсь комбайн, бо я такого на кухні ще не маю.

Та де, нічого вони не додумуються.

Дочка з онучкою ще в мене гостюють, а я кожен раз як на Дарину дивлюся, то сльози навертаються. Чому вона така? В кого вона така скупа вдалася?

Джерело