Моя свекруха Марія Федорівна має онуків від старшої доньки Аліни та від сина Андрія, мого чоловіка. Старші онуки Паша та Аня – її улюбленці. А ось наш Денис їй байдужий.

Мій Андрій спочатку ображався. Дуже він хотів, щоб у Дениса була любляча бабуся. Але, на жаль, серце Марії Федорівни було повністю зайняте дітьми доньки.

Приїжджали ми рідко та завжди з великою кількістю подарунків. Дениска із задоволенням пригощав двоюрідних братів та сестер. У нашій сім’ї достаток був значно вищим, тому Паша та Аня жадібно поїдали солодощі, отримані в готель.

Якщо нам треба було залишити Дениса на тиждень-два з кимось, то ми відвозили його до моєї мами. І ось на ювілеї Марії Федорівни Андрій проговорився про те, що коли Денис живе у бабусі, то ми залишаємо їй гроші та продукти.

– А багато грошей? – стрепенулась Марія Федорівна.

Перед нашим від’їздом свекруха поводилася дивно. Вона обіймала то мене, то Дениса. І навіть сльозу пустила, мовляв, скучає за онуком. Я здивувалась, а Андрій був щасливий від такої реакції матері.

– Андрій, Танюша, а привозите до мене Дениса на все літо? Тут повітря, село. І Пашка з Анюткою тут будуть! – запропонувала свекруха.

Андрій відразу погодився, а я сумнівалася. Не лежала в мене душа відправляти сина до бабусі, в якої раптом прокинулися почуття. Але чоловік мене й слухати не хотів. Відвезли ми Дениса до неї, а Паша та Аня вже гостювали там.

Я привезла дві великі сумки продуктів та залишила солідну суму грошей. Набагато більшу, ніж залишила б у цьому випадку своєї матері. Мені було важливо, щоб Денис взагалі нічого не потребував.

– Марія Федорівна, ось гроші, не заощаджуйте. Купуйте фрукти, ягоди, солодощі. Виїжджайте до міста, ходіть на атракціони – тут достатньо, – звернулася я до свекрухи.

Та блиснула очима, дивлячись на пачку грошей, кивнула і поспішила мене випровадити. Денис обійняв мене, і я поїхала.

Провідати дитину ми мали на наступні вихідні. Але через три дні я згадала, що син забув удома улюблену іграшку – робота на пульті керування. Він планував його взяти, щоб пограти з братом та сестрою.

Коли я приїхала, син кинувся до мене зі сльозами. Я почала питати, що трапилося, але він узяв себе в руки і сказав, що просто скучив. Марія Федорівна помітно розхвилювалася.

– Як у вас справи? Денис їсть фрукти? Він дуже любить вишню, груші, виноград, – сказала я.

– Так, так, Танюш, все купуємо, все їсть, – швидко відповіла свекруха, зиркнувши на онука.

– Кудись ходите? – продовжувала я запитувати. Неспокійно було на серці.

– Ходимо, до міста їздили, до парку ходили, на конях каталися, – усміхалась мені Марія Федорівна.

Мені здалося, що свекруха хоче випровадити мене якнайшвидше. Коли я сідала в машину, Денис побіг до мене і почав щось шепотіти на вухо:

– Мамо, вона не купувала фруктів. Купила ковбасу, але дала лише Паші та Ані. Мені сказала кашу їсти, а каша несмачна. І в місто вона брала лише Пашу з Анею, мене в хаті лишала. Вони приїхали з новими іграшками.

Цього винести я не могла, сказала синові сідати в машину. Він і не заперечував. А сама я вирішила сказати кілька слів свекрухи.

– Марія Федорівна, у нас трохи плани змінилися. Денису треба додому. Я прошу вас повернути гроші, які я давала на все літо на його утримання. За вирахуванням фруктів та парку, звичайно, – сказала я.

Свекруха спочатку розхвилювалася, почервоніла. А коли зрозуміла, що її підлість розкрилася, почала нападати:

– Не маю грошей. Ні копійки нема. Віддала майже всі старшій дочці, щоби дітей до школи зібрала. Це ви багатії, а вона бідно живе!

– Але ж це гроші на утримання Дениса! – обурилася я.

– Ваш Денис – розпещений хлопчик. Навіть кашу не хоче, бач який пан. Поки не пригрозила, що за комір виллю, не їв. Тож не треба йому стільки грошей! – торохтіла свекруха.

– То навіщо ви взяли гроші, якщо не треба? І чому не взяли мого сина до парку? – закричала я.

– Пашка та Анька ближче. Ось вони рідні онуки! – вирвалося у свекрухи.

Ну що ж, я була рада, що почула правду. Звичайно, гроші я вже не заберу, але зате врятую свого сина від бабусі.

Одне мене непокоїло – як відреагує Андрій.

Але на мене чекав приємний сюрприз. Чоловік сказав, що Аліна йому похвалилася подарунком від мами – солідною сумою на підготовку дітей до школи. А вона на ці гроші собі путівку до Туреччини купила. І він одразу запідозрив, що це ті самі гроші, що ми на утримання Дениса дали.

Засумував мій чоловік, але недовго. Сказав, що його сім’я це ми з Денисом. І не потрібна йому така бабуся. А через тиждень порадував мене, сказавши, що ми всі втрьох полетимо на море цілий місяць. Денис був щасливий — це в сто разів цікавіше, ніж жити в селі у бабусі, яка його не любить.

КІНЕЦЬ.