Моя родина з Канева. Нас в родині росло дві сестри, я і молодша за мене на 8 років Людочка.

Вона у батьків дуже бажана і довгоочікувана дитина, а випадкова, як я.

Тому я з дитинства розуміла, хто в родині улюблениця. Я сама закінчила технікум, трохи попрацювала і поїхала в Італію на заробітки.

А Людочці і за університет батьки платили, і квартиру на захист диплому подарували двокімнатну. Та вона цього не оцінила.

Люда у 25 років вийшла з великого кохання заміж, привела чоловіка жити до себе в двушку і почала дарувати коханому дітей одне за одним.

Я ж спеціально поїхала на заробітки в Італію 12 років тому, бо мала план. І я його втілила!

Півтора року тому я повернулася додому і купила чотири квартири: три під оренду і собі для життя однушку-студію.

Розпочалося нарешті моє життя, коли я можу ні в чому не відмовляти собі. Я хотіла подорожувати і можливо навіть з часом влаштувати особисте життя і щастя, адже мені ще не так і багато років, хоч і не мало.

Але тут на серйозну розмову прийшла мама. Виявляється, просто подарунків, які я всі ці роки щедро робила племінникам, сестрі і самим батькам, враховуючи ремонт в їхній квартирі, – замало.

Мама сказала:

– Марічко, ти сама, а в Людмилки – четверо дітей, тому маєш прибуток з двох квартир віддавати сестрі! Їм дуже тісно в двушці, сестрі в декреті, в зятя зарплати на комунальні, їжу і одяг ледь вистачає. Ми з татом вже пенсіонери і допомоги їм не можемо. І тому це маєш зробити ти! А ми в майбутньому вою квартиру тобі залишимо.

А я мамі сказала, що не треба мені у майбутньому квартири їхньої. Я собі на все заробила, миючи посуд в італійському ресторані, прибираючи в маєтках і готелі, збираючи оливки і доглядаючи сеньйорів – за 12 років довелося чимало робіт робити.

А Людочка свій шлях обрала, родина і материнство – це велике щастя. І водночас – великі труднощі. Але я до них – ні до чого.

Мама хряснула дверима і пішла. Дивні у мене рідні. Та й чи є вони?

Джерело