– Я не буду цього робити, мамо, ну що ти собі таке придумала? Який ще зошит з витратами? – каже мені донька.

Марині не сподобалося те, що я сказала, що відтепер вона всі свої витрати, навіть найменші, вона має записувати в зошит.

Мені і самій не зручно від того, що я до такого опустилася, але у мене вже просто сил нема, бо ті гроші, які я тут, за кордоном, важко заробляю, донька просто пускає по вітру. Їй постійно на щось потрібно, щось треба, і цьому треба нема кінця-краю.

Саме з цієї причини я і не можу нічого собі скласти. За кордоном я вже 15 років, і все, що я спромоглася зробити, – це ремонт в нашому будинку. І все.

– Ти давно могла б собі квартиру купити, – повчають мене інші заробітчанки.

І це правда, бо є такі жінки, що в Італії всього 5 років на заробітках, а вже придбали квартиру. А ті, що тут по 15-20 років, то купили по кілька квартир, або збудували собі величезні будинки.

Я на це увагу якось не звертала, бо думала, у кожного своє життя і кожен робить так, як йому виходить. Всі зароблені гроші я справно відправляла додому, а вдома донька розпоряджалася ними вже на свій розсуд.

Я її ніколи ні в чому не обмежувала, навіть не питала, куди вона їх діває. Марина щомісяця отримувала від мене по тисячі євро, і за них жила.

Донька моя сама ростить двох дітей. Внукам моїм уже 12 і 8 років. Мій зять щось там не поділив з донькою моєю, зібрав свої речі, і пішов, як з’ясувалося пізніше – до іншої.

Ну як я могла не підтримати свою доньку у такий важкий момент? Я її запевнила, що чим зможу, тим допоможу, щоб вона ні про що не хвилювалася.

Я тоді вважала своїм обов’язком – допомогти доньці. Але минули роки, діти виросли давно, а Марина і досі сидить вдома, називає себе домогосподаркою.

На мої зауваження про те, щоб вона шукала собі роботу, бо я вічно на заробітках бути не зможу, Марина зухвало мені відповідала, що нормальної роботи нема, а за 8-10 тисяч вона ходити щодня на роботу не збирається.

На початку літа я приїхала додому у відпустку, і побачила дуже багато речей, які мені не сподобалися. Марина моя спить до обіду, діти зараз на канікулах, і довго сплять, а вона з ними. Хоча за цей час вона вдома могла б переробити багато роботи.

Прийшла якось днями донька з магазину, накупила напівфабрикатів. Я стою і диву дивуюся – невже не можна зранку встати і самій наліпити тих вареників і пельменів, щоб не переплачувати за напівфабрикати.

Також дуже багато грошей донька витрачає на свій зовнішній вигляд. Манікюр, педикюр, вії, брови – все це коштує не дешево, але донька готова без проблем за нарощення вій заплатити 800 гривень, наче без них обійтися не можна.

Оскільки мої усні зауваження донька не сприймає, я сказала, щоб вона усі свої витрати записувала в зошит. А я проаналізую, куди йдуть мої гроші, і ще подумаю, чи варто їй давати аж усю свою зарплату.

Якщо перевести на гривню, то донька щомісяця витрачає по 40 тисяч гривень. І в мене виникло логічне питання – куди? А в зошиті будуть усі відповіді.

Моє прохання доньку обурило, вона вважає, що я не маю права вимагати від неї ведення цього дивного обліку фінансів.

А мені здається, що це найкраще вирішення нашої проблеми. А яка ваша думка?

Джерело