Допомагала сім’ї брата, коли була така нагода. Але це за допомогу не вважалося, адже робила не спеціально, а як би заразом. Чому ж тут дякувати. А тепер усе, набридло мені таке становище, перестала. Відразу стала поганою та егоїстичною. Розумію, що сама винна, сама дозволила сісти на шию, але хотіла якнайкраще.

Брат завжди був хитрований той ще, наречену він підібрав собі під стать. Обидва думають, як би полегшити собі життя за рахунок інших. Довгий час це робилося за мій рахунок.

Ми з братом у дитинстві майже не спілкувалися, бо мені за нього часто влітало. Я ж старша, я повинна бути розумнішою. А ще брат багато вигадував, фантазія в нього була розвинена на всі сто. Мені ж було незрозуміло, коли він говорить правду, а коли бреше. Він же мене вважав занудою та недотепною. Загалом задоволення від спілкування ми не отримували.

Але коли стали дорослішими якось зблизилися, почали частіше телефонувати одне одному. Для мами це був бальзам на душу, вона завжди переживала, що ми не дружимо. Коли ж брат одружився, ми навіть у свій час дружили сім’ями.

Нині я живу сама, виховую дочку. З чоловіком були складні стосунки, він виявився тим ще маніпулятором і сильно зіпсував мені нерви при розлученні. Брат же з дружиною жили начебто нормально, теж вирощували доньку, у наших дітей різниця лише у півроку.

Швидше за все, моєю добротою брат та його дружина користувалися давно, але я просто не помічала цього. А ось місяць тому очі нарешті розплющилися. Я взагалі багато на що почала дивитися інакше.

Брат та його дружина працюють в одній компанії та досить непогано заробляють. За рік нагромадили на дорогу іномарку, примудрившись купити її без кредиту. Гроші у їхній родині водяться, я ось до чого.

Коли я заходила в гості, а траплялося це зазвичай на їхнє запрошення, я завжди дзвонила з магазину і запитувала, що треба купити. Ну, буває ж, коли готуєш, начебто все є, а потім з’ясовується, що майонезу не вистачило чи горошок скінчився, чи хліб забули купити. Цьому мене мама навчила.

І майже завжди в трубці чулося “ой, точно, забули! Купи це, це і ось це”. Передбачалося, що гроші віддадуть, але здебільшого про це “забували”. А мені нагадувати було якось ніяково.

Або коли їздила до мами на дачу, то завжди набирала ягід і на сім’ю брата. Все одно ж собі збиратиму, чого вже там. Пироги теж пекла заодно і на сім’ю брата, все одно буду з тестом возитися. Всі ці формулювання “ну зроби і нам заразом, чого ти” звучали від брата та його дружини постійно. А я, наївна, корячилася з цими ягодами, гралася з пирогами, заодно.

А ще заразом я іноді забирала племінницю з дитячого садка. Мені дзвонили, питали, коли піду за своєю, і просили заодно забрати і плем’яшку, бо батьки затримуються. Я без задньої думки забирала обох дівчат, дорогою ми гуляли, потім я їх приводила додому, годувала, розважала, а до дев’ятої вечора брат чи його дружина приїжджали за дочкою. Іноді доводилося годувати вечерею і їх.

Бувало, що мені залишали племінницю на тиждень чи два, коли брат із дружиною їхали у відпустку. Вони міркували, що тягти таку дитину в далеку подорож та ще й зі зміною клімату, не найкраща ідея. З собою вони привозили лише речі на дівчинку, ні про продукти, ні про гроші не заїкалися. А мені якось було незручно. Що ж я, племінницю не прогодую заразом?

Так тривало досить довго, напевно, тривало б і далі, але минулого місяця я захворіла. З ранку почувалася не дуже, але напилася пігулок, думала, що відпустить. Не відпустило, тож в обід довелося відпрошуватись із роботи та їхати додому. Там я ще раз напилася пігулок, і лягла спати, щоб очухатись до того моменту, як треба було забирати дочку з садка.

Надвечір стало гірше. Навіть підвестися і просто налити собі води був цілий квест, до садка я просто не доїхала б. Тому вирішила зателефонувати дружині брата та попросити забрати доньку до себе на пару днів. Я боялася, що мені стане гірше, і дочка залишиться без контролю.

Пояснила становище, озвучила прохання та отримала відмову. Мені було сказано, що вони розраховували, що дітей сьогодні заберу я, тому що у них є плани на вечір. Але тепер доведеться забирати доньку та відвозити її до мами невістки. Тому мені допомогти вони не можуть.

То був шок. Я ж не просто так прошу, у мене більш ніж вагома причина. Але в трубці пролунало байдуже “вибач” і зв’язок обірвався. Мене тоді врятувала подруга. Я зідзвонилася з вихователькою і вона віддала дочку подрузі, благо та її знала і без істерик пішла.

Відлежувалася я тиждень, дуже багато часу спала. Весь цей час дочка жила у подруги, я скинула їй грошей на дочку, щоб вона не витрачала своїх. Ні брат, ні його дружина навіть у смс не поцікавилися, як я почуваюся. Таблетки мені привіз колега, а подруга кілька разів заходила і приносила домашню їжу, сама сил на приготування не мала.

За цей тиждень я передумала дуже багато, час був. І дійшла висновку, що допомагатиму тепер тільки тим, хто допомагає мені. Брат та його дружина до цієї категорії не входять.

Ще за тиждень вдень пролунав дзвінок від невістки.

– Привіт, ти сьогодні о котрій дочку забираєш? О п’ятій? Відмінно, нашу теж забери, гаразд? А ми ввечері заїдемо, заберемо від тебе.

Я відмовила, сказавши, що маю інші плани. У трубці зависла така пауза. Потім перепитали, що я маю на увазі. Я ще раз повторила, що заберу свою дочку.

– Ясно все з тобою, – невдоволено простягла братова дружина і відключилася.

За півгодини передзвонив брат і мало не з наїздом почав пояснювати, що у них вечір розписаний, до закриття садка вони не встигнуть. Я ж відповіла, що це не мої проблеми, і поклала слухавку.

Коли я прийшла за дочкою, вихователь вивела мені й племінницю, їй подзвонила братова дружина і сказала, що дівчинку заберу я. Але я похитала головою, не заберу, за дівчинкою приїдуть батьки.

Увечері мені зателефонувала мама і почала з’ясовувати, чому я відмовилася допомогти братові, у них із дружиною важлива зустріч на роботі, а я тут їх підставляю. Я описала мамі ситуацію двотижневої давності, коли допомогти потрібна була мені, але брат навіть не рушив у цей бік. Мама помовчала і сказала “прощати треба вміти”.

Спроби отримати мою допомогу брат із його дружиною робили ще кілька разів, але все в молоко. Я прийняла рішення і його дотримуватимуся. Нещодавно брат написав мені цілу поему в повідомленнях, де розписував, що я змінилася, не бачу далі за власний ніс і ображаюся на якусь нісенітницю. Звичайно з перерахуваннями, яка я погана і егоїстична.

У нашій сім’ї тепер саме мене вважають найбільш егоїстичною. Але мені вже якось начхати. Родичі показали, як вони до мене ставляться насправді.

КІНЕЦЬ.