— Іди, це наша квартира! Щоб духу твого тут не було!,- кричала свекруха Ірині.

— Це і моя квартира теж. Куди я піду? Тут мої діти. Я їх не залишу, я мати, – намагалася захиститися Ірина.

— І Мама ти ніяка. Мені Андрійко все розповів. Ти б’єш їх і постійно караєш.

— Це ви все вигадуєте, щоб мене очорнити. Як вам не соромно.

— Це тобі має бути соромно. Звідки ти тільки знайшлася на нашу голову. Іди, це моя сім’я і я її захищатиму. Дітям така мати не потрібна. І тобі ці діти не потрібні, Причепилася до мого сина. Тобі лише гроші потрібні.

— Ніколи я не піду. Це мої діти, моя сім’я.

— А це ми ще подивимося.

Ось такі “бесіди” вели свекруху з невісткою, поки чоловік та син Олексій був на роботі. Увечері, коли Олексій приходив із роботи, мати скаржилася синові, що Ірина її виживає з квартири. У неї знову піднявся тиск через її лайку, і вона ледве стоїть на ногах.

А починалося все так добре.

Ірина та Олексій познайомилися ще коли Олексій навчався в університеті, а Ірина – у технікумі. Начебто, і кохання було. Коли Олексій відслужив після навчання, одразу вирішили одружитися. Ірина на нього чекала.

Мати Олексія Олена розлучилася з чоловіком, коли син закінчив школу і вступив до навчання. Їхній шлюб давно тріщав по швах. Коли він зайнявся бізнесом, з’явилася інша жінка.

Але великих грошей бізнес не приносив, а навпаки, вимагав вкладень. Тому при розлученні спільну двокімнатну квартиру поділили. Олені з сином дісталася звичайна однокімнатна квартира, чоловікові дісталася тільки кімната в комунальній квартирі в старому будинку.

Батько продовжував допомагати синові, стосунки у них були нормальні. Син шкодував матір і намагався у всьому її підтримувати, відчував відповідальність за неї. В однокімнатній матері з сином було тісно. Коли син Олені повідомив, що збирається одружитися, вона погодилася і навіть зраділа.

Ірина молода, симпатична і ніби скромна, – подумала вона. Та до всього і житло у неї є своє. Ірина жила зі своєю сестричкою у двокімнатній квартирі, щоправда, у старому будинку.

Мати Ірини нещодавно отримала у спадок будинок від бабусі (від своєї матері), якої не стало. А коли Ірина з Олексієм одружилися, мати Ірини забрала молодшу доньку жити до себе в будинок, повністю звільнивши квартиру молодим.

Незабаром у молодих зʼявився хлопчик Андрійко. Олена була рада, і скаржилася, що вони дуже далеко живуть, а їй хотілося частіше бачити онука. Заміж їй більше не хотілося. Але ж одній жити теж не сподобалося.

У сина своя сім’я, – вирішила вона. Тим більше будуть онуки. Невдовзі Олексій зміг купити невелику квартиру в будинку поряд з Оленою. Він тепер працював зі своїм батьком і справи у них йшли в гору.

— Якщо посваримося, то помиримося, адже тепер ми всі рідні. Та й допомога потрібна вам буде з дітьми.

Тим більше Ірина чекає другого. Ірина чинила опір, як могла. Олексій її спроби тримати свекруху на дистанції не схвалив.

— Як ти можеш? Вона ж моя мати, їй одній важко. І нам тільки допомога від неї, – дорікнув він дружині.

Але дружно жити не вийшло. Олена виявилася хитрішою. ​​Коли Ірина займалася дітьми, намагалася виховати їх, підкорити, Олена завжди вставала на бік дітей, звинувачувала невістку у всіх гріхах.

Казала, що вона дурна, нічого не знає, бо виросла в неповноцінній сім’ї (в Ірини батьки рано розлучилися) і вона не знає, як правильно виховувати дітей. І що і мати, і вся родина Ірини вся така нікчемна.

Все це відбувалося при дітях, і діти починали вірити в те, що каже їм бабуся. Ірина нікуди не ходила, сиділа на декретному тепер уже з молодшим сином. Старший син Андрійко її не слухався. Бабуся його в цій боротьбі повністю залучила на свій бік. Ще Ірина почала підозрювати, що у чоловіка з’явилася інша жінка.

Іра й не помітила, як опинилася в глибокій депресії та не знала, як звідти вибратися. І вона знайшла спосіб, до того ж дуже легкий. У черговий раз після сварки з чоловіком вона зʼїла пігулки. Викликали швидку. Коли Ірина заговорила про розлучення, чоловік не став противитися.

— Може, так воно і краще, – сказав він, бо сам не раз думав про те саме.

Тільки діти залишаться зі мною, – заявив він жорстко.

— Як так, я їм мати.

— Ти погана мати, – заявив Олексій. Не будемо ж ми їх ділити. Діти мають зростати разом. І зі мною їм буде краще, я можу створити їм найкращі умови. Та вони самі хочуть жити зі мною, а не з тобою.

Ірині від цих слів стало не по собі. Вона подивилася в очі чоловікові і побачила в них лише холод та байдужість. Вона зрозуміла, що насправді вона втратила все.

Після розлучення Ірині дісталася невелика сума грошей. Бізнес та все що можливо було оформлено на свекруху та свекру.

Дітей присудили залишитися з батьком, хоч Ірина могла бачитися з ними, брати їх до себе.

Але Іра бачилася тільки з молодшим сином, якому на той момент було всього чотири роки, він ще тягнувся до матері, хоча теж нерішуче, йому не вистачало материнської ласки. В той же час, мабуть, він боявся, що ці зустрічі з матір’ю в сім’ї не схвалять.

Старший син не хотів зустрічатися з матір’ю. Свекруха повністю привернула його на свій бік.

Ірина довго вибиралася із цієї ситуації. Жити їй виявилося нікчемне. Її сестричка вийшла заміж і вони жили з чоловіком у їхній спільній квартирі.

Вони виплатили Ірині її частку, і ледве купила студію в новобудові. Але до кінця від усього, мабуть, вона так і не оговталася. Більше заміж вона так і не вийшла.

Олена потім скаржилася, що дітям все ж таки потрібна мама, особливо молодшому не вистачає материнської ласки. Що синові треба одружуватися.

Але нові подруги Олексія їй не подобалися. Не подобалося їй, як син виховує дітей, все критикувала. А ще скаржилася на те, що їй з ними важко, вона вже у віці.

У результаті син купив Олені однокімнатну квартиру в іншому районі міста, подалі від себе.

Тепер Олена скаржиться, що на старість вона знову змушена жити сама. Що здоров’я ніяке і трапися чого, нема кому склянку води подати. І що син так і не одружився.

І найголовніше, ставлення сина та онуків до неї не таке, як їй хотілося б.

А діти так і виросли практично без матері. А хто винен?

КІНЕЦЬ.