Не розумію, яке відношення чоловік має до того, що роблять мої батьки для мене. І якщо до чоловіка не дійде, що він не правий, доведеться вживати заходів.

Назвати моїх батьків забезпеченими не можна. Мій тато завжди казав, що вони просто при грошах. А справді багаті люди мають власні яхти та лімузини з водіями.

У нас же в сім’ї лише кілька квартир, декілька дачних ділянок і ще по дрібницях нерухомість. Батьки все життя крутилися, намагаючись забезпечити мені та братові безбідне життя.

Втім, нас не виховували якимись там паничами та білоручками. Я, наприклад, почала сама працювати вже у 14 років. Гуляла за гроші із сусідськими собаками. Коли я трошки подорослішала, підробляла нянею. Отже, ціну грошам я знаю дуже добре.

Почавши зустрічатися з хлопцями, я ніколи не звертала уваги на їхній матеріальний стан. Мама мені з дитинства казала, що не має значення, скільки грошей у людини. Важливо, на що він готовий піти заради тебе.

У Максимі, моєму чоловіку, мене зачепив щирий інтерес до мене та бажання по-справжньому впізнати мене. Розумієте, багато хлопців просто вдають, що цікавляться дівчиною. Її почуттями, захопленнями.

Насправді їм переважно важливі лише особисті інтереси. Щоб жінка лише догоджала. А що в неї на душі, то на це всім начхати.

Моїм батькам Макс одразу сподобався, особливо татові. Після знайомства батько схвально сказав, мовляв, одразу видно, голова на плечах у парубка є.

Після весілля мої батьки пропонували віддати нам одну із наших квартир, але Максим твердо відмовився.
— Дякую, звичайно, за пропозицію. Але мені трамплін у житті не потрібний. Ми самі всього досягнемо. Ось побачите, ви ще пишатиметеся нами.

Я читала в книгах, що в перший рік сімейного життя трапляється найбільша кількість сварок. Мовляв, не всі пари проходять через притирання характерів. Але нам із Максом пощастило.

Ми не лаялися, а в суперечках охоче поступалися один одному. Жили ми в орендованій квартирі та збирали на власне гніздечко. Макс постійно наголошував, що ми не повинні приймати подачки від батьків. Ні від моїх, ні від його.

Хоча від свекрухи та свекра особливих пропозицій допомоги й так не надходило. Вони люди невеликого достатку, плюс у чоловіка два молодші брати-студенти, яким потрібна фінансова підтримка.

А ось мої батьки знайшли оригінальний спосіб допомагати нам нехай і не прямо. Мама почала дарувати мені дизайнерський одяг. У неї чудовий смак, одягатись мама любить і вміє.

Дорогі дизайнерські речі мама віддавала мені не просто так, а із кумедною легендою:
— Ось, донька, купила собі штани та помилилась із розміром. Так шкода, якщо чудова річ висітиме у шафі. Примір, може, тобі підійде.

Річ, звісно, пасувала мені ідеально. Так у мене з’явилися кілька пар штанів, чудові блузки та футболки, а також парочка суконь на вихід. Чоловік спочатку нічого не говорив щодо обновок, а потім видав:

— На мою думку, твоя мама надто захопилася. Тобі не здається, що настав час припинити цей потік подарунків?

Я відповіла, що нічого поганого у цьому не бачу. Будь-якій мамі хочеться вдягати гарно доньку. Особливо, якщо є матеріальна можливість.

— Мамі не доводиться у всьому собі відмовляти, щоби купувати ці речі. Навпаки, їй це на втіху. Чому я мушу її засмучувати?

Чоловік нічого не сказав, і я вже подумала, що тема закрита. Але через місяць, коли мама презентувала мені розкішні джинси відомого бренду, Макс знову завів свою пісню:

— Послухай, твоя шафа вже ломиться від лахміття. Якщо все це барахло продати, то вийде немаленька сума. Можливо, саме її нам і не вистачає на перший внесок з іпотеки. Тобі все одно не зносити стільки речей. До того ж мама ще подарує.

Я обурилася. Це що за номер, не вистачало, щоб я власними речами торгувала. Та й що я скажу мамі, вона помітить, що я не ношу її подарунки. Чоловік все продумав:

– Скажеш, що подруги випросили, а ти не змогла відмовитись. Подумай, що нам важливіше, якісь там джинси та майки чи власна квартира?

Зрозуміло, я відповіла що, квартира потрібніша. Але чому саме я маю чимось жертвувати заради житлоплощі?

— Зрештою, ми могли б жити у квартирі моїх батьків. Але ти сам став у позу і відмовився від їхньої пропозиції. А тепер я маю продавати свої подарунки. На мою думку, це більш ніж дивно і взагалі несправедливо.

Макс розлютився і сказав, що з мого боку просто безглуздо триматися за ганчірки. Мовляв, це ідеальний спосіб швидко накопичити на квартиру. А ось в’їжджати у квартиру, запропоновану моїми батьками, це для нього не по-чоловічому.

Після цих слів я остаточно вибухнула. Сказала, що не дуже по-чоловічому вимагати від дружини торгувати своїми, як він висловився, “ганчірками”. І я це робити не збираюся, навіть якщо голодуватиму.

Як на мене, все має досягатися працею, а не розпродажем гардероба. А далі що, будемо розпродувати тарілки та каструлі, якщо виявиться, що нам нема що їсти?

Загалом, я залишила Макса розмірковувати про свою поведінку. А сама поїхала до батьків, разом із подарованими мамою речами. Цікаво, що він вирішить…

КІНЕЦЬ.