Була свято впевнена, що у двадцять першому столітті вже застаріло таке поняття, як придане нареченої, а шлюби укладаються, коли дві людини люблять одна одну. Ну чи думають, що люблять. Але виявилося, що деякі сім’ї досі вважають, що якщо за наречену не йде багате придане, то шлюбу вона не варта.

У нас із чоловіком одна дочка, Лілія. Ми завжди намагалися дати їй найкраще, чи то одяг, манери чи освіту. Надмірно в її життя не лізли, давали поради, але надавали їй право вирішувати та робити свої помилки. Однією з помилок, яку вона мало не зробила, стало її заміжжя, яке не відбулося.

Дочка заміж не поспішала, а ми не гнали коней, не нагадували про якийсь цокаючий годинник. Кожен має свій шлях у цьому житті. Але хотілося, щоб дочка знайшла сім’ю, адже ми з батьком не вічні, а одній у світі важко. Тому коли вона вирішила познайомити нас зі своїм молодим чоловіком, ми зраділи.

Ліля дуже серйозно ставилася до вибору пари, а з нами не знайомила до цього нікого, сказавши, що приведе до нас лише того, за кого збереться заміж. Ось і настав той день, коли ми познайомилися з її обранцем.

Юнак справив гарне враження – ввічливий, начитаний, вихований, гарний собою, є мета в житті. Вечір вдався, ми залишилися задоволені зустріччю. Було оголошено, що приблизно через місяць він хотів би познайомити нас зі своїми батьками, а потім уже обговорити деталі весілля.

Потрібно сказати, що дочка жила з нами на той момент. Хоча ми мали можливість її відселити, але вона не поспішала. Та й удома її практично не було – навчання, робота, захоплення, вдома вона лише спала. То який сенс переїжджати? Квартира, яка була оформлена на доньку, здавалася, а гроші йшли на банківський рахунок, де й збиралися. Ми їх не чіпали, вважалося, що це буде подушка безпеки доньки на час декрету або якщо вони з чоловіком захочуть розширити житлоплощу, хоч у дочки у власності була двушка, але раптом їм заманеться.

Ми з чоловіком непогано заробляли, але дочка давно не брала у нас грошей, одягаючись, купуючи все, що потрібно, за власний кошт. Намагалася віддавати за їжу та комунальні платежі, але ми з чоловіком відмовилися. Від зайвої тарілки супу з нас не вгамується, а комуналку якось оплатимо самотужки.

Минув час, настав вечір знайомства з батьками нареченого. Зустріч вирішили організувати у нас, тож усім виявилося зручніше. Початок вечора не віщував жодних потрясінь.

Потенційна рідня мала вигляд сина. За віком приблизно наші з чоловіком ровесники, одягнені зі смаком, із милими посмішками. Перші півгодини знайомилися, говорили про природу та погоду, а потім перейшли у русло майбутнього весілля.

Обговорювали дату, місце та формат проведення, висловлюючи свої ідеї та слухаючи молодих, вважали кількість гостей та приблизний бюджет. Начебто нічого не звичайного, поки мама нареченого не спитала, а що ми даємо за дочкою.

Нас це питання поставило в глухий кут, я не відразу зрозуміла його сенс, тому перепитала.

– Яке придане принесе ваша дочка в нову родину? Житимуть вони в квартирі нашого сина, та й у декреті він її забезпечуватиме, це все накладно. То що ви за неї даєте? – охоче пояснила своє питання потенційна свекруха.

Дочка тільки хотіла щось сказати, але я швидко наступила їй на ногу. А сама дуже розлютилася, але постаралася не видати емоцій.

– Я думала, що часи, коли за дівчину обов’язково давалося придане, давно минули. Припускала, що в молодих людей взаємні глибокі почуття і вони хочуть створити сім’ю, – рівним тоном сказала я.

– Так, почуття – це чудово і дуже цінно. Але, на жаль, одними почуттями ситий не будеш, тому питання приданого принципове.

– На жаль, до такого повороту сюжету ми були не готові і ніякого посагу за дочку не готували, – я ще раз непомітно стиснула руку дочки під столом.

Мама нареченого насупилась і задумалася. Сам наречений сидів із трохи винною усмішкою, а на обличчі дочки було написано здивування, недовіру та якась навіть гидливість.

– Добре, раз з посагом такий конфуз, то ви можете взяти на себе всі витрати на весілля. Це, звичайно, не рівноцінно, але потім якось надолужить, життя довге, – після паузи вирішила проблему мама нареченого.

І на цю пропозицію відповідь була негативною. Чоловік схрестив руки на грудях і заявив, що грошей нема, що і свою частку ми збиралися брати в кредит. Брехня, звичайно, але знали про це тільки ми.

Мати нареченого пожувала губами, потім встала і сказала, що такий нерівний шлюб їх не влаштовує і на превеликий жаль весілля доведеться скасувати. Все благородне сімейство піднялося і пройшло до коридору. Вийти проводити їх зміг лише чоловік, ми ж із дочкою сиділи та переварювали почуте.

Я була готова до істерики доньки, вже судорожно підбирала слова втіхи, але дочка підвела на мене зовсім очманілий погляд, сказала “ось” і пішла ставити чайник.

Звичайно, дочка якийсь час ходила без настрою, але швидко оговталась. Вона була рада, що доля вберегла її від такого скарбу. Я теж була дуже рада.

КІНЕЦЬ.