Ще рік тому коханка чоловіка вимагала, щоб я дала чоловікові розлучення, перестала зв’язувати йому крила і не руйнувала їхнього щастя. Лише рік тому! А тепер вона з тим самим запалом бігає за мною, щоб я його забрала назад.

Мій колишній чоловік дуже захоплива людина але часом він втрачає зв’язок з реальністю. Такий собі романтик з відчуженим поглядом. За це я його колись і покохала.

Але такий романтик виявився слабко придатним до звичайного людського життя. Гуляти з ним нічним містом, зустрічати світанки на мосту, пити і слухати вінілові платівки – це дуже круто. А ось пояснити йому, що шкарпетки не треба розкидати по кімнаті, що бюджет треба якось заощаджувати, що ремонт сам себе не зробить – неможливо.

Він купував на останні гроші гарний букет квітів, але його не хвилювало, що в холодильнику у нас кулею покотити, а до зарплати ще цілий тиждень.

Чому не пішла? Спочатку дике кохання, я нічого не помічала, а потім вагітність і дитина. Та й любов не повністю вивітрилася під поривами побутових ураганів.

П’ять років ми прожили разом, хоча останній рік вже за звичкою. Не знаю, скільки ще тривав би цей шлюб, але в чоловіка з’явилася коханка.

Юна діва, без дітей, без якихось обтяжень, вона була зачарована моїм чоловіком. Не знаю, що він їй наговорив, але вона приперлася до мене вимагати, щоб я відпустила таку піднесену людину.

Сам чоловік передбачливо не показувався мені на очі ще три дні після візиту своєї коханки. Я за цей час уже перегоріла, поміркувала і погодилася з аргументами суперниці.

Для чого я буду таку окрилену людину в клітці сім’ї тримати? Нехай летить на волю, голуб сизокрилий. Про це я йому написала.

Голуб приповз додому, скиглив щось про вибух почуттів, неможливість це приховувати і небажання розбивати мені серце. Але я на той час вже зовсім заспокоїлася, тож побажала удачі.

Розвели нас швидко. Майна спільного не було, за аліменти ми не судилися. Я не бачила сенсу: він все одно платитиме копійки, якщо взагалі не забуде про це, така ось повітряна людина.

Осад від розлучення залишився, звичайно, я все-таки любила цю людину, вона по-своєму хороша. Але й полегшення зазнала чималого. У побутовому плані стало набагато простіше жити.

З колишнім я не перетиналася. З дитиною він бачився рідко, та й частіше у своїх батьків, які регулярно забирали онука на вихідні. Мені ж з ним розмовляти не було про що. Як він там улаштувався зі своєю дівою, мене не турбувало.

Але нещодавно діва сама намалювалася на порозі мого дому. Це було несподівано: у мене в квартирі більше не було чоловіків, котрих варто було звільняти від кайданів побуту. Але панночка прийшла з іншого приводу. Вона благала мене забрати чоловіка назад. Ну, не просто так вона сказала, але саме до цього і зводилося.

У нашого генія раптом сталася апатія, він зовсім розбовтався в побуті, а діва втомилася за ним прибирати, харчуватись красивими словами і вірити у світле майбутнє.

– Ви ж його краще знаєте, стільки років з ним прожили, у вас спільна дитина! Ви не можете його кинути в такому стані, – заявила панночка.

Вона наполягала, що я маю поговорити з колишнім, якось вивести його з цього стану, можливо, забрати на якийсь час жити до себе, щоб вчасно надати допомогу. Як про котика говорила.

Поговоривши з дівою ще хвилин двадцять, я розставила все на свої місця. Якщо прибрати все пишномовне лушпиння, то дівчинка втомилася від об’єкта свого обожнювання. Спочатку впивалася романтикою, а потім пішла проза життя.

Були істерики, скандали, биття посуду, його виходи в ніч із дому. Спочатку дівчинку це все хвилювало, а тепер вона втомилася і хоче нормальних стосунків.

Але ніяк не може викинути мого колишнього не те, що зі свого життя, але навіть зі своєї квартири. Він волає, що любить її, заради неї пішов на такі жертви, готовий спати на килимку біля її дверей.

Тоді панночка і подумала, що зможе повернути мені чоловіка по гарантії. Тільки я не комісійка: мені таке навіть із доплатою не потрібне. Тож дівчину я випроводила, побажавши удачі та нагадавши, що допомогти виселити непрописану людину може поліція.

Але дівчина в поліцію не пішла, зате намагається підловити мене і вмовити якось посприяти її біді. Я ж стою на своєму – нехай розбирається сама.

Вона сама дуже хотіла, щоб я його відпустила – зроблено. Тепер нехай їсть повною ложкою плоди своїх душевних поривів.

КІНЕЦЬ.