Мій шлюб, що тривав більше десяти років, більше був схожим на співжиття з сусідом, ніж на сімейні узи.

Ми з дружиною ділили квартиру, залишаючись разом заради нашої восьмирічної доньки Ганни – незважаючи на відсутність справжнього подружнього зв’язку.

Знаючи про невірність дружини, я терпів ситуацію, часто збігаючи у відрядження, під час яких коханець дружини часто ночував у нашому домі.

Такий стан речей дуже засмучував Ганну, яка неодноразово зізнавалася, що боїться цього незнайомця. Моє життя змінилося, коли

я зустрів жінку, яка розпалила в мені бажання справжнього тепла.

Ця ситуація змусила мене наполегливо порушити тему розлучення з дружиною, стверджуючи, що наші спільні страждання потребують роздільного проживання.

Спочатку опираючись, моя дружина зрештою запропонувала почати все спочатку заради Ганни, яка дуже дорожила тим, щоб її сім’я була разом.

Я погодився, поставивши умову, що будь-яка подальша невірність призведе до розлучення.

Настав рік покращеного, хоча й не романтичного співіснування, відзначений зменшенням кількості моїх поїздок і збільшенням часу, проведеного в сім’ї.

Однак пізніше я дізнався від друга, що романи моєї дружини продовжуються.

Якось увечері, зіткнувшись з цією хворобливою реальністю особисто, я вирішив діяти.

Наступного ранку я підготував її речі до від’їзду. Незважаючи на сумніви в правильності своїх дій, я вирішив не втрачати свою квартиру, успадковану від бабусі, яка повністю належить мені за законом.

Після переїзду дружини та дочки я підтримував Ганну матеріально та зберегав з нею близькі стосунки.

Зрештою, переїзд дочки до мене через кілька років на постійне місце проживання остаточно показав, що увага моєї дружини перейшла на новий романтичний інтерес.

КІНЕЦЬ.