Син як одружився, так забув дорогу до батьківського дому. Усі вихідні, свята та вільний час його невістка тягне до своєї мами. Вічно там у неї щось не так. І як вони там жили, доки у їхній родині наш син не з’явився?

Син одружився півтора роки тому. Жити молодята одразу стали окремо, ми синові купували квартиру, ще коли він у школі навчався, а до кінця університету виплатили іпотеку за неї повністю. Відносини із сином у нас завжди були довірчі та добрі. Він і окремо жити переїхав свого часу лише через те, що з тієї квартири йому ближче до роботи.

Невістка мені не те, щоб не сподобалась, я просто вважала, що вона ще не подорослішала. Хоча за віком у них із сином різниця всього два роки, але Оксана поводилася багато в чому як дитина. Сина це розчулювало, а я дивувалася, як ця дитина житиме дорослим життям заміжньої жінки.

Коли познайомилася з її мамою, я зрозуміла, у кого така невістка. Сваха теж, хоч і була моїх років, але за поведінкою – дитина дитиною. Є така категорія людей, які поводяться як діти. Поведінка на межі інфантилізму та тотальна безпорадність. Сваха була п’ять разів одружена, але на момент весілля доньки перебувала в черговому розлученні.

Нам із чоловіком не було особливо про що спілкуватися з нею, у неї якийсь свій світ, не наш матеріальний. Але вона й не нав’язувалась. Чемно вітали один одного зі святами, от і все. Проблема в тому, що син весь вільний час проводив у тещі.

Це почалося ще до весілля. Оксана його тягала до мами, у якої то кран тече, то чайник не працює, то замок погано працює, то полиця покосилася. Спочатку я ставилася до цього з розумінням – ну немає чоловіка поряд, от і накопичилося справ, а як з’явився зять, так і почав усе лагодити.

Але час минав, а справ менше не ставало. На наші з батьком запрошення син постійно казав, що у ці вихідні він не може, вони з Оксаною їдуть до її мами щось робити чи відзначати свято. Адже нас із батьком двоє, а теща там одна, їй сумно та самотньо, тому вони до неї всі свята і їздять відзначати.

І одна справа, коли він на свята чи просто вечері не приходив, а інша річ, коли нам потрібна була його допомога.

Нещодавно купили холодильник, його мали привезти. Чоловік дзвонив синові, щоб підійшов, допоміг винести старий та підняти новий. Він спочатку начебто пообіцяв, а потім передзвонив і сказав, що не може, виявилося, що вони їдуть до тещі, там пралка зламалася.

Чоловік сказав, що зламана пральна машина нікуди не втече, нехай допоможе з холодильником, а потім їде до тещі. А в трубці на задньому плані навмисне здивований Оксаниний голос “А що, вантажників вони викликати не можуть?”. Син приїхав, але дуже невдоволений, дуже поспішав.

– Ну правда, тату, викликав би вантажників, для чого ми тут з тобою вдвох мучимось?

Я вже не витримала, спитала, чому тоді його теща не може викликати майстра з ремонту машинок чи електрика, чи сантехніка. Вона живе в якійсь іншій країні, де цього немає? Син насупився і сказав, що це зовсім різні речі, теща нічого не розуміє в електриці та сантехніці, її можуть обдурити.

Чоловік у серцях сказав, що в сантехніці не розбирається, а ось чабан із свахи вийшов би відмінний, вона он як спритно з баранами поводиться. Син образився і пішов. Я тоді лізти не стала, тим більше, що чоловік правду сказав – на сина сіли та поїхали. Він там все лагодить, ремонтує, а до батьків носа не показує, часу в нього немає.

Син не дзвонить сам уже два тижні. Чоловік закусив вудила і теж відмовляється перший іти на контакт. А я розриваюся: чоловік має рацію, висловив він усе синові правильно, але можна було й м’якше це зробити, а син поводиться як хлопчик, образився і не дзвонить, але і його втрачати я за такою дурістю не хочу.

Чоловік сказав, що доки син не зрозуміє, в чому саме він неправий і не вибачиться, він з ним навіть не розмовлятиме. У сина така ж позиція – доки батько не вибачиться, ноги його в нашому домі не буде. У виграші з цього лише невістка та її мама.

КІНЕЦЬ.