З самого початку відносини з невісткою у мене не склалися. Я намагалася всіляко їй допомагати та привертати увагу, але нічого не виходило. Намагалася не лізти під руку, а нібито, випадково, пропонувати їй допомогу.

Навіть після цього вона холодно ставилася до мене. Із сином вони живуть вже сім років, а вона жодного разу не назвала мене мамою. Коли ми дізналися, що вона чекає на дитину, то дуже зраділи, й чекали з нетерпінням.

На той час, мені хотілося обіймати її від радості, але вона, як завжди, не підпустила мене близько. Минуло вже кілька місяців і животик трохи підріс.

Якось, я хотіла погладити її животик, в якому був маленький член нашої сім’ї. Я підійшла до неї, але вона відсторонилася вбік, і не дала мені навіть доторкнутися до себе.

Від цього я ще більше засмутилася. Моєї допомоги не приймає, поради не слухає, а коли я їй щось говорю, то починає лаятися і йде в іншу кімнату, щоб мене не бачити.

Я ж не дорікаю їй, не лізу в душу, а вона зі мною так грубо. Настав момент істини. У неї з’явилася наша маленька дівчинка!

Всі були раді, що з’явилося це гарненьке маля. Коли ми хотіли прийти до лікарні, то нам сказали, що родичів пускають тільки з довідками від лікаря, та по запису.

Це вона, мабуть, синові щось наплела. Ми таки зайшли до неї, але приймання ми очікували іншого. Вона глянула на нас, як на чужих. Після повернення додому, син ще на нас і накричав із цього приводу.

Ми ж тільки хотіли подивитись на онучку, а вони з нами так грубо! Після виписки з лікарні ситуація не змінилася. Будь-який момент, пов’язаний із нашою зустріччю, вона сприймала негативно.

Постійно незадоволена, та озлоблена особа. Будь-яку допомогу з нашого боку вона відштовхувала. А коли ми хотіли сходити на прогулянку із дівчинкою, то забороняли.

Якось я попросила викупати онучку перед сном, сказала, що це обов’язки тата. Постійно такі відмовки, та відмазки. До весілля вони приймали нашу допомогу, адже був у них важкий період.

А зараз, коли все стало гаразд, вони відмовляються. Ми ж не вимагаємо повернути все, що їм дали. Навпаки, пропонуємо купити коляску, або ліжечко.

Мабуть, думають, якщо ми їм щось купимо, вони будуть зобов’язані дати нам побачитися з онукою. За що вони з нами так поводяться?

Чому нам не можна бачитися з онукою? Мені важко переживати ці моменти! Хочеться бачити онучку частіше!Що робити, порадьте?

КІНЕЦЬ.