Мама ніколи мене не любила і навіть не намагалася це приховати. Тому що я дочка від чоловіка, який відмовився з нею одружитися.

Як я зрозуміла, саме зальотом мама збиралася прив’язати до себе батька, але в неї нічого не вийшло, тому все життя вона зривалася на мені.

Якби вона так не боялася “а що люди скажуть”, то здала б мене до дитячого будинку, я в цьому певна. Але суворе “ні” від бабусі та страх осуду з боку суспільства не дали мамі мене кудись здати.

Коли мені було п’ять років, вона одружилася, а через рік з’явився мій брат. Дивно, але вітчим дуже тепло ставився до мене, дарував подарунки, допомагав з уроками, захищав від нападок матері. Загалом ставився до мене набагато краще, ніж мама.

Кілька разів вони навіть скандалили через мене, тому мати, щоб не розлучитися з чоловіком, стала мене просто ігнорувати. Мене це влаштовувало.

Я взагалі більше спілкувалася з родиною вітчима, якого називала татом. Це, до речі, маму страшенно бісило. Але він мій такий дитячий порив підтримував.

З маминого боку бабусі не стало майже одразу, як вона одружилася, тому там у мене рідні не залишилося. Зате сім’я вітчима мене прийняла чудово.

На перший дзвінок у школу мене вів вітчим та його мама, яку я називала бабусею. Мати вирішила не ходити, і всі вдали, що це через маленьку дитину.

Уроки зі мною робив вітчим, на свята костюми мені робила бабуся, а всяким дівочим премудростям навчала молодша сестра вітчима. Мати навіть про особливі жіночі дні мені не спромоглася розповісти.

З братом у мене теж складалися відмінні стосунки, хоча матері це не подобалося, але проти вітчима вона не виступала, тож просто спостерігала стиснувши зуби.

Коли вітчима не стало, я плакала як ніколи у житті. Мені насправді було дуже боляче втратити цю людину, яка мене щиро любила.

Це сталося, коли я вступила на перший курс. Після цього у квартирі матері я не з’являлася, а з братом спілкувалася у бабусі.

Ось вже брат виріс, сам цього року переходить на третій курс. Нещодавно не стало бабусі. Єдиним прямим спадкоємцем залишився брат.

За бабусею залишилася квартира, дача, трохи грошей на рахунку. Мама одразу вирішила, що все це потрібне братові, а мене, звісно, у її планах і близько не було.

Але брат вирішив інакше. Оскільки квартира стара, будинок не в кращому стані, а дача вимагає багато часу, тому що знаходиться далеко, він вирішив усе продати та поділити гроші між нами двома.

– Тобі вона теж була бабусею, тому це і твоя спадщина теж, – пояснив мені брат, хоча я навіть не просила його чимось зі мною ділитися.

Уся ця розмова взагалі пішла з того, що я попросила у брата в борг на перший внесок на квартиру, мені там якраз не вистачало ще п’ятдесят тисяч, але брат вирішив інакше.

Коли про це дізналася мати, вона влаштувала істерику, а потім вигнала брата з дому, бо він наважився зробити не так, як вона вирішила, та ще й мені якісь гроші дати.

Брат спокійно пішов із дому. Зараз він мешкає в мене у квартирі, яку я винаймаю. Скоро пройде угода, квартиру бабусі буде продано, я зможу взяти іпотеку, ми з братом переїдемо туди, доки він не закінчить навчання. Я його не кину.

А мати… Вона народила двох дітей, але через свою ненависть втратила обох. Ні брат, ні тим більше я не хочемо з нею спілкуватися. Вона досягла цього сама.

КІНЕЦЬ.