Сьогодні, у свій єдиний вихідний, Максим знову повіз дорогоцінну матусю на ринок по кабачки-помідори та по магазинам. Я вже не знаю, як з цим боротися, руки опускаються. Треба було купувати квартиру на іншому кінці планети. З чоловіком ми живемо у окремій квартирі, свекруха Ліля Василівна – в одному районі з нами. Мій чоловік – єдина дитина у сім’ї, батьки у Максима давно розлученні. Тому він і став центром всесвіту для своєї мами
Сьогодні, у свій єдиний вихідний, Максим знову повіз дорогоцінну матусю на ринок по кабачки-помідори та по магазинам. Я вже не знаю, як з цим боротися, руки опускаються. Треба було купувати квартиру на іншому кінці планети.
З чоловіком ми живемо у окремій квартирі, свекруха Ліля Василівна – в одному районі з нами. Мій чоловік – єдина дитина у сім’ї, батьки у Максима давно розлученні. Тому він і став центром всесвіту для своєї мами.
Я все розумію, але ситуація вже переходить всілякі межі. Ліля Василівна тягне увагу чоловіка максимально на себе. Свекруха може виказувати Максиму, що він їй не зателефонував у якусь неділю, хоча вони телефонують одне одному щодня, або не поїхав з нею в магазини чи на ринок.
Це окрема історія: Чоловік працює 6 днів на тиждень, лише неділя – вихідний єдиний. Максим і сам хоче проводити час зі мною і просто відпочити, а мама його звикла, що ще до нашого весілля з ним їздила у вихідні по магазинам, 5-6 годин часу на це витрачали.
Звичайно, він їй таким чином допомагав, коли він працював по 3-4 дні і не було сім’ї. Зараз у Максима такої можливості немає, життя змінилося.
Але на відмову сина через зайнятість вона може зателефонувати і дуже сумним і драматичним голосом сказати: «Нам треба поговорити. Як ти можеш так чинити зі мною, не поїхати? Всі ви чоловіки такі».
Звичайно, Максиму стає шкода маму він і йде до неї. У мене відчуття, що Максим лише на половину живе зі мною і донечкою, але самому йому в цій ситуації дуже важко і він не знає, як дати раз і назавжди зрозуміти мамі, що син має своє життя, щоб вона це справді прийняла.
У сім’ї моїх рідних таких ситуацій не було. Мені здається, що це дуже дивне ставлення до сина, хоча я, можливо, дуже критично дивлюся на ситуацію, але бачити щовечора, як його мама користується його повагою і любов’ю до неї (“чому не дзвониш, чому не приділяєш мені увагу, чому не розповідаєш щось”) – вкрай сумно.
Я хочу допомогти йому полегшити ситуацію і захистити свою сім’ю. Думали про переїзд, але це найближчі два роки неможливо. Підкажіть, як здоровим шляхом змінити ситуацію?
Бо виходить якесь замкнуте коло. Він їй відмовляє – Ліля Василівна ображається, хоча бачаться вони кілька разів раз на тиждень, а телефонують – щодня. Хочу щасливу родину, але як якщо мама чоловіка займає весь його вільний час?