– Ми б то з дідом переписали цю квартиру на тебе, Надійко, але ж ти в нас не єдина дитина. Це буде несправедливо, по відношенню до Віри, – сказала мама, коли я вкотре її переодягала в чистий одяг.

Біля батьків я нічого не сказала, а пішовши в свою кімнату, розплакалася.

Я все життя батькам приділила. Після розлучення взяла сина за одну руку, торбинку в другу і повернулася в квартиру батьків, бо більше не мала куди йти.

Батьки прийняли, багато допомагали, а я в свою чергу їм, бо почувалась завжди винною, що до старості за мене хвилюються.

Молодша ж сестра вийшла гарно заміж.

В них свій будинок. Віра з чоловіком відкрили свою невеличку пекарню, яка приносить їм гарний дохід.

Я ж заміж так і не вийшла. Якось все було не те, та й багато часу сину і батькам приділяла. В нас була дача, на якій ми часто проводили час, копаючись в землі.

Один час зустрічалася з хлопцем, але якщо б ми і зійшлись, то б не мали де жити, а вести його до батьків – не вихід.

Ось і залишилася я біля батьків, в той час як Віра жила в своє задоволення і розвивала свій бізнес.

І лише коли у батьків здало здоров’я, Віра почала брати участь у їх житті.

Не скажу, що вона біля них сидить, але коли треба то на своєму Мерседесі їх возить по клініках чи інших процедурах.

І ось власне і проблема, яка назріла. Донедавна мама з татом казали, що ця квартира буде лише моя, бо я присвятила їм все життя, але недавно мама каже, що не знає, як правильно зробити, бо в них є ще одна донька, Віра, яка може образитися, якщо її з заповіту викреслити.

Мій син вже дорослий, живе в іншій області, де навчається. Я ж залишилася з батьками. Я доглядаю, все роблю від мене залежне. Віра приїде, трохи покрутиться і їде до себе. Але коли прийде час, то квартиру прийдеться ділити навпіл.

Хто в цій ситуації правий, і як мені бути з тим спадком? Невже те, що я все життя батькам присвятила, мало?

Джерело