Це Тимурчик, син вашого чоловіка, – сказала незнайома мені жінка, – Я вже не в силі мовчати. Ваші діти їдуть на відпочинок. Я також хочу з сином на море і бажано за кордон, але ми не маємо грошей. На такі забаганки нам Максим грошей не дає. – На ці слова прибіг і сам Максим і став за моєю спиною обурюватися. – Чого ти сюди прийшла? Невже грошей, які я тобі даю, мало? Ти ж знала, що в мене сім’я, діти, ти казала, що не будеш влізати в сім’ю. Що тепер змінилося? – Я стояла наче на ватяних ногах і слова не могла вставити
– Я також хочу нашого з Максимом сина на море відправити, ось і прийшла за грошима, – сказала мені в дверях незнайома жінка, яка тримала за руку хлопчика чотирьох років.
Чоловік в цей час був дома, тому миттю підбіг до нас і почав обурюватися.
– Чого ти сюди прийшла? Невже тобі мало того, що я тобі даю на дитину гроші?
Літні канікули. Двоє дітей. Чоловік. Робота. Клопотів в мене вистачає.
Я пакувала чемодани, бо діти на два тижні їдуть в табір. Прасувала, перескладувала, перемивала і голова була зайнята одним, щоб нічого не забути.
Вже завтра ми з чоловіком видихнемо з полегшенням і нарешті трішки присвятимо часу один одному. Я також на роботі взяла відпустку на тиждень, щоб набратися сил і енергії в тишині, без вічних – мам!
Максим в той час скручував вентилятор, бо від кондиціонера ми відмовилися через світло і високу оплату.
В один момент в двері задзвонили і оскільки я була в ближчій кімнаті, то пішла відчиняти двері.
На мене дивилася жінка, моїх років, а може молодше, і тримала за руку хлопчика років чотири.
– Це Тимурчик, син вашого чоловіка. Я вже не в силі мовчати. Ваші діти їдуть на відпочинок. Я також хочу з сином на море і бажано за кордон, але ми не маємо грошей. На такі забаганки нам Максим грошей не дає.
На ці слова підбіг і сам Максим і став за моєю спиною обурюватися.
– Чого ти сюди прийшла? Невже грошей, які я тобі даю, тобі мало? Ти ж знала, що в мене сім’я, діти, ти казала, що не будеш влізати в сім’ю. Що тепер змінилося?
Я стояла наче на ватяних ногах і слова не могла вставити.
В мого чоловіка є син, маленький хлопчик, про якого я ні словом ні духом. Як таке могло статися?
Згодом чоловік пояснив, що все сталося випадково, в них була неформальна робоча зустріч.
– Я люблю тебе і наших дітей, але я не можу змінити минуле. Благаю, не роби необдуманих вчинків.
Я вірю, що чоловік мене кохає. Я розумію, що це була випадковість, але як мені тепер продовжувати жити з людиною, яка таке вчинила?
Мій світ перекрутився з ніг на голову.
Замість того, щоб відпочити, поки діти в таборі, я задаюсь одним і тим же питанням.
Як про все це забути і продовжити жити далі?