Коли я виходила заміж, старший брат нареченого був вже чотири роки одружений. З його дружиною ми швидко потоваришували, і в одній з розмов вона поскаржилася:

– Свекруха дістала! Постійно тухлятину передає, я викидаю. Наче ми свині, її помиї їсти! Втомилася з нею лаятись! Чоловік: «Дякую б мамі сказала!» За що? Бісить!

Я запам’ятала, та на вус намотала. Все чекала, коли до нас черга дійде, і дочекалася. Місяць пройшов після весілля.

Чоловік у суботу вранці з’їздив до мами, поміняв кран, повернувся з гостинцем – з кілограмом фаршу.

Чоловік взагалі до запахів не дуже чутливий, а його брат, мабуть, такий самий, може понюхати кисле молоко і сказати, що воно нормальне, нічим не пахне.

Його носу я не довіряю ще з першого тижня нашого спільного життя. Тому я не здивувалася, коли відкрила фарш, і відчула, що він із душком, сунула пакет чоловікові під ніс для оцінки, і він видав:

– Гарний фарш! Мама сказала, що вчора м’ясо купила, сама накрутила. Свіжак!
Я подумала: гаразд. Якщо фарш хороший, ми його назад відправимо.

Сходила до магазину за тістом і фаршем, і приготувала два великі пироги. Один, який із покупного фаршу, я першим випікала, нам залишила, і відразу ж чоловіка до відвалу нагодувала.

А другий, який із начинкою зі «свіжака», вручила чоловікові, й прямо зараз відвезти мамі запропонувала, як жест подяки за фарш.

Поки чоловік збирався, я подумала: треба їхати з ним! Подивитися, чи буде свекруха їсти пиріг. Інтуїція волала, що свекруха частування з її «свіжака» їсти не буде. Хотіла переконатися, чи це так.

Чоловік зателефонував мамі, сказав, що ми їдемо з підгоном, попросив поставити чайник.

Доїхали. Чоловік поклав пиріг на кухонний стіл, розхвалив, як смачно, який фарш шалений, і мама повинна спробувати в обов’язковому порядку таку смакоту.

Як і думала, вона відмовилася. Нібито щойно, за хвилину до нас, щільно поїла. Я «засмутилася», взяла ніж, порізала пиріг, почала активно пропонувати. Я ж так старалася для коханої свекрухи, так старалася, ну хоч шматочок!

– Я не голодна, бачу, що смачно, потім з’їм, місця в животі немає, – відмазувалася свекруха.
Чоловікові зателефонували, і він відійшов. Я вирішила більше не мовчати, і в лоб запитала:

– А ви не боїтеся залишитися без сина? Фарш же був тухлий, тому не їсте? З тухлятини? І ви це знаєте! Ви знаєте, що від тухлого м’яса можна богу душу віддати?

Чому ви про це не думаєте? Навіщо так робите? Дітей своїх не любите? Ваш син половину такого ж пирога вдома з’їв. Як думаєте, він сьогодні останній день живе, чи йому пощастить?

Вона вся зблідла, почала викручуватись, що фарш був гарний, я схопила шматок пирога і сунула їй під ніс:
– Тоді їжте! Якщо гарний фарш!

Вона знову відмовилася. Тоді я її попередила, що все, що вона буде нам передавати, я готуватиму і згодовуватиму тільки її синові. І якщо він не виживе, я піду в поліцію і доб’юся, щоб її посадили за отруєння.

Чоловік поговорив, прийшов до нас, я запропонувала йому поїхати додому. Свекруха побажала смачного, та додала:

– Якщо у вас буде ще такий фарш, надсилайте! У мого чоловіка дуже гарний апетит! Він із задоволенням з’їсть все до останнього шматочка!

Все! З того часу ніякої тухлятини! Вона навіть від дружини брата відстала. Ми з подругою по нещастю розмовляли, я їй розповіла про пироги, вона засміялася:

– Ось воно що! Я думаю, де ж свіжа тухлятина? Невже до неї дійшло, що вона може наробити!

Моїй свекрусі за п’ятдесят. І в мене в голові це не вкладається! Передачі вона робила невістці, але їв би її син! Як вона сама не розуміла, що творила?

Що в неї в голові відбувалося, коли вона діставала смердючий фарш, і віддавала його рідному синові?

Це ж якою недолугою потрібно бути, щоб у такий спосіб намагатися мені свиню підсунути! А що ризикував і її син, це нічого страшного?

Зрозуміло, що розрахунок був на скандали:
– Дорогий, твоя мама годує нас тухлятиною!
– Не може бути! Мама нам добра бажає! Ти на неї намовляєш! Спасибі б сказала за ковбаску, фаршик, м’ясо…

– Пахне ж! На, сам понюхай!
– Мама сказала, що свіже! Тобі аби до неї причепитися!..

А якщо нежить, і приготування з наступним отруєнням? У брата дитина маленька, якій багато не треба. Свекруха – фантастичне стерво! Не пощастило їй зі мною.

Вона не на ту напала! Все, що буде мені передано або зроблено, я буду віддзеркалювати. Я не дозволю їй розсварити нас із чоловіком! Що ви скажете про таке моє рішення?

КІНЕЦЬ.