Після розлучення я живу з п’ятирічним сином у бабусиній однокімнатній квартирі, де ремонту не було років двадцять п’ять, якщо не більше. Особливо в жалюгідному стані кімната. Мені шкода сина, що він живе в таких умовах.

На ремонт у мене грошей немає, колишній чоловік не те що не допомагає, навіть аліменти не завжди платить. Бо немає постійної роботи через любов до гулянок.

Його батьки, з якими ми раніше жили, мають гроші, я це точно знаю. Коли я попросила хоча б позичити, свекруха відповіла:

— Ти можеш жити у нас, ніхто не виганяв.

Те, що їхній син гуляє та влаштовує скандали на очах у дитини, вони не помічають. Кажуть, що багато хто зараз так живе і нічого страшного.

— Нехай багато хто терпить, а я не хочу, не бачу сенсу!

— Заявила я, йдучи від них.

Нещодавно колишній чоловік сказав, що йому запропонували підробіток вантажником, когось підмінити на якийсь час, і що всі зароблені гроші він віддасть на ремонт, і навіть сам допоможе.

— Ти справді це зробиш?

— Не повірила я спочатку.

— Так, чесно слово, — сказав він, майже тверезий. У вихідні він прийшов, допоміг обдерти шпалери і навіть привіз кілька мішків штукатурки, щоб закласти тріщину в стіні. Я отримала аванс, купила нові шпалери і почала чекати на обіцяні гроші.

Але колишній чоловік чомусь не відповідав на дзвінки. Як виявилось, він попрацював два дні, потім знову пішов у загул. На його місце взяли іншу людину.

— Чому я знову довірилася йому? — журилася я, дивлячись на порожню кімнату з обдертими стінами.

На ремонт у мене пішли останні гроші, а до зарплати ще далеко і платять зараз не вчасно, затримують.

Я вирішила знову поговорити зі свекрухою, попросила допомоги, але зрозуміла, що це в її інтересах. Вона знову запропонувала:

— Переїдь до нас, а твою квартиру після ремонту будемо здавати.

Розумію, що вона нудьгує без онука, хоче, щоб у сина була сім’я, але я вже втомилася терпіти його пристрасть до гулянь. Щоразу обіцяє, що кине пити, але я вже в це не вірю.

Просто не знаю, що робити, як знайти вихід із ситуації. Начебто і друзів і знайомих багато, добре спілкуємося, але виручити нема кому. У мене немає мами, є мачуха, яка не допомагатиме мені і батькові не дозволить.

Якось увечері, коли я вже майже зневірилася, до мене прийшла подруга Оля.

— Олено, що трапилося? — спитала вона, побачивши моє похмуре обличчя.

— Олю, я не знаю, що робити, — зітхнула я. — Колишній чоловік знову підвів гроші на ремонт закінчилися, а до зарплати ще далеко.

— Давай я допоможу тобі, — запропонувала вона.

— Олю, дякую, але я не можу взяти в тебе гроші, — похитала я головою.

— Я не про гроші, — усміхнулася вона. — Давай організуємо щось, щоби зібрати гроші на ремонт. У тебе є талант до рукоділля, чому б не спробувати продати свої вироби?

Ідея видалася мені цікавою. Я завжди любила займатися рукоділлям, робити прикраси та декор для дому.

— Ти думаєш, в мене вийде? — Запитала я, відчувши іскорку надії.

— Звичайно! Я допоможу тобі налаштувати сторінку в інтернеті, ми продаватимемо твою продукцію, — впевнено сказала Оля.

Ми почали працювати. Я створила кілька унікальних прикрас та предметів декору, Оля допомогла мені сфотографувати їх та викласти на сторінку в інтернеті. Перші замовлення не змусили на себе чекати.

— Олено, дивись, у тебе вже три замовлення! — Вигукнула Оля, показуючи мені екран телефону.

— Не можу повірити!

— Усміхнулася я.

Ми з Олею почали проводити більше часу разом, вигадуючи нові вироби та обговорюючи маркетингові стратегії. Незабаром продажі пішли вгору, і я почала заробляти гроші на ремонт.

— Олено, ти просто молодець! — похвалила мене Оля, коли ми разом пакували чергове замовлення.

— Дякую тобі, Олю, — щиро подякувала я.

— Без тебе я не впоралася б.

Минуло кілька місяців, і в мене нарешті з’явилися гроші на ремонт. Я найняла робітників, які допомогли мені упорядкувати квартиру. Син був щасливий, бачачи, як наш будинок стає затишним.

— Мамо, це наша нова кімната? — із захопленням спитав він, коли ремонт було завершено.

— Так, синку, це наш новий будинок, — посміхнулася я.

Тепер у нас була затишна, гарна квартира, і я могла з гордістю сказати, що впоралася з труднощами. Моє життя змінилося на краще, і я знайшла в собі сили рухатися далі.

Минуло ще кілька місяців, і мій бізнес із продажу рукоділля продовжував зростати. Я знайшла нових клієнтів, почала брати участь у ярмарках та виставках. Моя продукція мала попит, і я нарешті почувала себе впевнено і незалежною.

— Олено, ти стала такою успішною, — сказала Оля на черговій виставці.

— Я пишаюся тобою.

— Дякую, Олю. Без твоєї підтримки я не впоралася б, — відповіла я, обіймаючи подругу.

Тепер я маю стабільний дохід, затишний будинок і головне — впевненість у майбутньому. Я знайшла своє покликання і навчилася долати труднощі. І хоча шлях був нелегким, я зрозуміла, що за допомогою друзів і вірою в себе можна подолати будь-які перепони.

— Мамо, ти така сильна, — сказав мені син одного вечора, коли ми сиділи на дивані і дивилися телевізор.

— Дякую любий. Я намагаюся заради нас, — відповіла я, відчуваючи, що всі наші зусилля не пройшли даремно.

Тепер я знаю, що життя може бути повним несподіванок, але завжди є вихід. Головне — не здаватись і вірити в себе.

КІНЕЦЬ.