Мені 54 роки. Виростила двох дітей, синові 30 і доньці 25 років. Ось уже 10 років, як залишилася вдовою. Усе життя виховувала дітей правильно, щоб справедливими були, щоб чужого не брали. Працьовитими виросли обидва і вчилися добре.

Донька, щоправда, далеченько заміж вийшла, аж до Ірландії поїхала за чоловіком. А от син жив зі мною, не дуже в нього складалося особисте життя. Нарешті, рік тому він мене порадував, сказав, що одружитися зібрався.

— Мамо, ми розпишемося зі Стасею, а весілля грати не хочемо, – сказав Сергій, – жити перший час до тебе прийдемо, пустиш?

— Звісно, – кажу, – приходьте, а коли розпис, га? Із нареченою б хоч познайомив!

На це мені син сказав, що завтра розписуються, а ввечері й речі Станіслави перевезуть. Здивувалася я, та й образилася трошки, що ж, думаю, раніше не можна було дівчину своїй матері представити?

— Ну, матір, ось і ми, – пролунав голос сина, – знайомся, ось моя Стася, а це її донька Марійка.

Побачила я й обомліла: Марійці років 16 уже, а Стася явно мого сина років на 7 старша. Так і виявилося, тільки не на 7 років, а на 9. Невістці скоро мало виповнитися 40 років. Засмутилася я такому вибору сина, не приховую, але перечити не стала, життя-то його.

— Марійка дівчинка вже доросла, – каже невістка, – їй окрему кімнату треба. І нам теж спальню, ми ж молодята!

— А мені куди? – запитую.

— Мамо, ну може поки що на кухні, – каже син, – ми ж тимчасово, на місяць, поки роботу зі Стасею не знайдемо.

Я так і сіла, мало того, що син рідний мене на кухню виселяв на користь своєї нової падчерки, про яку я до цього моменту й гадки не мала, то ще й не працюють обидва! А значить, я їх усіх годувати буду!

А потім колишню товаришку по службі Сергія зустріла на вулиці, вона-то мені й розповіла, чому син із роботи колишньої пішов. Виявилося, що вони разом із цією Стасею працювали, та там же і її чоловік працював. Чоловік її перший і спіймав їх на зраді, довелося Стасі розлучатися, а оскільки житло матері чоловіка належало, то і з дому її виставили разом із дочкою.

На роботі теж був скандал і плітки, син із невісткою і звільнилися, від загального осуду. Стася тією ще ягідкою виявилася. Замість тимчасового, проживання сім’ї сина зі мною затягнулося.

На власній шкурі я дізналася, що значить, коли невістка змія. Не повірите, у своєму будинку зайвий раз за межі кухні вийти боялася. Але ж я їх 4 місяці утримувала повністю. А донька невістки одного разу на зауваження, що посуд за собою не помила, заявила:

— А тобі що тоді робити? Все одно, на кухні сидиш, от і займайся.

Пробувала поскаржитися синові, а він у відповідь:

— Не руйнуй моє життя, я цю пісню знаю, це вічні причіпки свекрухи до невістки, не вигадуй!

А на пропозицію піти на орендовану квартиру відповіла невістка, вже сама:

— Я дружина законна, у мого чоловіка тут частка є, тож нікуди ми не підемо. Тебе щось не влаштовує, ти й йди!

Ну, думаю, так не піде. Подзвонила доньці, поскаржилася. Дочка вислала грошей, щоб я квартиру зняла, поки вони зʼїдуть. На квартиру я і йшла під єхидні вигуки невістки:

— Нарешті, скатертиною дорога, набридла, гірше гіркої редьки.

Сина мого тоді вдома не було. Місяць я жила спокійно на орендованій, а потім донька приїхала, і не одна, а зі своєю свекрухою, і братові з сім’єю оголосила:

— Тут моя частка теж є, а це моя свекруха. Тут вона і буде жити. Не подобається? Квартиру продаємо і гроші ділимо на трьох, – сказала дочка і поїхала, а сваха залишилася.

Що вже там вона робила, розуму не прикладу. До мене в гості приходила, рази два, тільки посміювалася:

— Не переживай, усе буде добре. Де я живу? У великій кімнаті живу. Марійка? Марійка на кухні. Ні, не обурюються. У мене в самої знаєш яка свекруха була! Мені до неї, як до Місяця. Тільки 10-ту частину вивертів її згадала. Не переживай, свахо.

А через місяць син заговорив про продаж квартири. Так ми й зробили. На наші дві з донькою частини я купила однокімнатну квартиру, велику і світлу, а синові вистачило тільки на кімнату в комуналці. Від гріха, записала я квартиру відразу на доньку. Із сином ми майже не спілкуємося, не можу я його пробачити за все, що він припустився по відношенню до матері рідної, а сваха, їдучи сказала:

— Я ж усе життя боялася бути схожою на свою покійну свекруху. Ось і доньці твоїй на мене ображатися нема в чому. Але тепер, спасибі б я сказала мамі мого чоловіка. За науку. Якби свого часу в мене була інша свекруха, ми б твоє житло не відвоювали!

Живу собі, потихеньку. Донька до себе кличе, у свахи будинок великий, а вона там одна. Ось вийду на пенсію і поїду по гостям.

КІНЕЦЬ.