У мене двоє дітей. Дві доньки. Молодша ще незаміжня, працює, живе зі мною, а старша заміж сходила, розлучилася 4 роки тому, колишній зять залишив їй квартиру, яку нажили в шлюбі. Точніше він залишив свою половину дітям, офіційно все оформив.

Дітей у Варвари двоє. Дві дівчинки. Лізі 14 років, Софії – 11. І в мене серце кров’ю обливається, коли я бачу, як по-різному моя Варвара ставиться до дівчаток. І почалося все це ще за пори, коли дочка була заміжня. Так, вважай, щойно Ліза зʼявилась.

— Мамо, ти тільки послухай, – Варя тоді була в положенні молодшою донькою, – як Лізочка вірно співає. Ні, не говорить, а саме співає, невже ти не бачиш, що в дівчинки талант.

Якщо чесно, то я спочатку списувала все на те, що кожна мати вважає свою дитину най-най, хоче бачити талант? Побачить. Але старша онука, як виявилося, має дійсно абсолютний музичний слух. І Варя наче з глузду з’їхала, кинулася розвивати дівчинку, показувати її різним фахівцям, пхати у всілякі конкурси.

— Варя, – намагалася я сказати, – дівчинці тільки 4 роки, не поспішай. Та й так-то сказати, ти на Соню взагалі уваги не звертаєш. Куди ти Лізу повезеш? Не рано? А молодшу куди на цілий тиждень?

— Не рано, – відповідала донька, – не буду просувати доньку, так ніхто й не помітить у ній таланту. Зачахне і все. Соня? А що Соня? Свекруха посидить, я вже домовилася.

Зять теж пишався талановитою дівчинкою, але й він скептично дивився на те, як Варя ліпить зі старшої доньки зірку. І йому за молодшу було прикро.

— Займися Сонею, – просив він, – вона до тебе тягнеться, а ти й не дивишся.

— Займуся, – обіцяла донька, – ось проявиться в ній талант, займуся.

А звичайною дитиною займатися не треба чи що? Справедливості заради, скажу, що Варя і Соню у свій час тягала то на фігурне катання, то в художку, то в музичну школу. Року 2 намагалася розгледіти в молодшій доньці видатні здібності, а потім зітхнула і констатувала факт:

— Звичайна дитина. Нічого особливого. Ні в спорті, ні в ізостудії, ні в музичній школі, ніде не блищить. Тільки даремно час і ресурси витрачала, від Лізи відривала.

І перестала відривати. Лізі шили костюми для виступів, Лізі купували інструменти дорогі, Лізу возили містами і навіть країнами, Лізі оплачували студії звукозапису, викладачів із вокалу та акторської майстерності. Зрештою і зять не витримав:

— Ти витрачаєш велику частину бюджету на старшу доньку, ти з моєю думкою навіть не рахуєшся. Набридло. У тебе двоє дітей, якщо ти пам’ятаєш! Або ти повноцінно опікуєшся і Сонею, або ми розлучаємося, а Соню я забираю собі.

Донька тільки плечима знизала. Розлучаємося? Значить, розлучаємося. Зять намагався судитися, щоб залишити собі молодшу доньку. Свідків знаходив, що він і на батьківські збори ходив, опікувався дівчинкою, куди там. Варя такі концерти на засіданнях суду влаштовувала, сестер вирішено було не розлучати.

Тоді зять подарував дівчаткам свою частку в квартирі і пішов. Аліменти платить, але йдуть вони всі, принаймні більша частина, на Лізу. Соня ж так і живе за залишковим принципом. І найчастіше вона зі мною або з бабусею по батькові. Колишній зять одружився, сина в новому шлюбі виховує, Варя категорично не пускає Соню в нову сім’ю батька. Як собака на сіні: самій не потрібна, але й іншим не віддам.

— Бабуся, – дзвонить внучка мені або колишній сваті, – я до тебе. На тиждень. Мама з Лізою їдуть до Києва, на прослуховування і ще комусь сестру показати хочуть.

Варя пішла з роботи, сидить удома, коли є час – робить якісь проєкти. Грошей не вистачає? Нехай колишній чоловік дає більше. Усе одно не вистачає? На Соні можна заощадити.

Цього літа колишній зять дав грошей, щоб Варя звозила дівчаток на море. Обох дівчаток. Але на море їздила тільки Ліза з мамою: якийсь конкурс був у приморському місті, донька розсудила: раз їдемо, то треба й відпочити.

— А що там би Соня одна робила цілий тиждень? – каже донька, — Я була зайнята Лізою. На Соню квиток, проживання, годування, мені б не вистачило. І потім, ну чим Соня заслужила такий відпочинок? У Лізочки вся стіна в дипломах і грамотах, Лізочку в консерваторію приймуть без іспитів. Я зараз веду переговори, можливо, і за кордон вдасться вчитися відправити її. А Соня що? У звичайній школі й то трійок нахапала.

— А хто винен, – запитую, – що нахапала? Ти ж із нею не займаєшся, не звертаєш уваги й батькові не віддаєш!

— А він, значить, так хоче взяти, – усміхнулася донька, – хотів би, так узяв. У нього там нова сім’я, нова дитина, а Соня? Кому потрібна Соня?

Сваха готова взяти внучку до себе, Варя проти. Я готова теж, дівчинка і так живе здебільшого в мене. Але Варя не віддає. Чому? А тоді колишній чоловік даватиме їй удвічі менше грошей, а вона не може цього допустити. Ви не подумайте, я Лізу теж люблю, але й вона починає дивитися на “звичайну” сестру зверхньо. Як же, вона талановита, вона заслуговує більшого, ніж сестра.

При цьому на всіх конкурсах Варя – свята жінка, яка виховує двох дочок одна, примудряється розвивати унікальний талант такого “самородка”, як Ліза.

КІНЕЦЬ.