– Краще б ти, Степане, додому йшов. Ти не думай, я тебе не виганяю, але знаю твою Дарину – не солодко мені буде, як вона дізнається, що ти знову був тут, – каже Віра.

– А тебе хтось питав про щось? Ми з кумом прийшли, накривай, Віро, стіл, і без зайвих балачок. А з своєю дружиною Степан і сам розбереться, – розважливо наказав Іван, який сам запропонував кумові, щоб той з церкви йшов відразу до нього в гості.

Віра його такі вареники ліпить, що в жодному ресторані таких смачних не знайдеш. Та й налити що є, то чого з кумом не посидіти в неділю?

А Степан тільки того і чекав, не мав він бажання йти додому. Вже кілька місяців носить в голові думку, що пора розлучатися. Дарина його не цінить і не любить, та вона, взагалі, нікого не любить, крім себе.

Одружилися вони 17 років тому. Дарина була першою красунею на селі, багато хлопців хотіли б бачити її своєю дружиною, але вона всім відмовляла, так прямо і казала – “ти мені не пара”.

І Степану вона кілька разів так казала, поки той не став з кумом своїм на заробітки їздити. Коли Дарина побачила, що у Степана гроші з’явилися, то сама до нього прибігла.

Зрадів Степан, пропозицію зробив, весілля відгуляли. Перші роки подружнього життя Степан кохану дружину на руках носив, зранку не вона йому готувала сніданок, а він їй каву подавав.

А коли Дарина йому ще сина народила, спадкоємця, то Степан взагалі не чувся від щастя. За кордон їздив, гроші додому привозив, так що Дарині не довелося навіть ніколи працювати на роботі. А навіщо, якщо чоловік забезпечує?

Все змінилося тоді, як Степан перестав їздити за кордон. Роботу і вдома він знайшов, тільки став заробляти значно менше, та ще й вдома щодня у неї під носом крутиться, їсти просить. А Дарина до такого не звикла, адже всі ці роки чоловіка більше вдома не було, ніж він був, зате гроші були. А зараз все навпаки – чоловік вдома постійно є, а грошей нема.

Бачив Степан, що у них в сім’ї не все добре, тільки не розумів до кінця – в чому справа. А якось запросив його в неділю після церкви кум до себе. Бачить Степан – кума бігає навколо них, не встигли вони руки помити, а Віра їх вже до столу запрошує, борщиком смачненьким і вареничками пригощає.

Степан їв ті вареники так, що аж за вухами лящало, йому здавалося, що таких смачних він ще не пробував. А Дарина його ніколи вареників йому не робить, вона завжди каже, що на кухарку вона не вчилася, а якщо чоловік голодний, то нехай зварить собі макарони – 10 хвилин, і все готово, а з варениками пів дня треба повозитися.

А тут, в кума, Степан побачив, що не всі дружини так думають як його. Для Віри, он, немає жодних проблем встати в неділю на годину швидше, і наліпити вареників чоловікові і сину, та ще й його, кума свого, пригостити.

– Певно, Іване, я розлучатися буду, – сумно сказав Степан.

– Тю, через вареники? – намагається піджартувати Іван.

– Та ні, не через них. Хоча… і через вареники також. Не любить мене моя Дарина, і ніколи не любила. Гроші мої любила, а мене – ні. Розумієш, куме, любов проявляється в дрібницях, наприклад, навіть у варениках.

Пішов Степан додому сумний, повний рішучості розлучатися. Іван, який так нічого і не зрозумів, глянув на свою дружину.

– Віро, а чого ти щонеділі не лінуєшся мені ті вареники ліпити? – питає.

– Бо знаю, що ти їх любиш. А я – люблю тебе, – посміхнулася вона і обійняла свого чоловіка.

А як ви вважаєте, чи є зв’язок між любов’ю і варениками? І що робити Степану?

Джерело