У мене склалося якось так, що з моїм майбутнім чоловіком мене познайомила моя власна мама. Повернувшись, одного разу, додому з відрядження, вона розповіла, що зустріла дуже порядного та серйозного чоловіка.

Згодом таки мати вирішила мене з ним познайомити. Не знаю чому, але в той момент я вирішила довіритися вибору мами, адже особисте життя не складалося моє.

Руслан тоді мені відразу сподобався. Незважаючи на те, що він був на 10 років старший від мене, згодом ми почали зустрічатися.

У Руслана у власності була велика простора квартира в центрі міста.

Єдине, що мене трохи засмучувало, так це те, що він жив там зі своєю мамою.

Я, звісно, погодилася жити з ним, коли він запропонував, тим більше що постійно була на роботі, а на вихідні ми їздили разом в село до моїх мами й тата.

Мати Руслана повністю виконувала всю домашню роботу і мене це влаштовувало цілком. Хоча, в глибині душі, я хотіла жити окремо і це зрозуміло усім. Але що ж поробиш, не все може бути добре в житті, як нам хочеться і я змирилася з цим, розуміючи, що по-іншому в цій ситуації бути не може.

У той же час, мені не дуже подобалося, що Руслан приділяє дуже багато часу, допомагаючи своєму рідному братові і племінниці, які живуть в окремій квартирі на сусідній вулиці.

Справа в тому, що Руслан зі своїм рідним братом виросли без батька. І мій чоловік став замість батька своєму молодшому братові.

Це дуже навіть добре, звичайно, що він такий відповідальний і серйозний у мене чоловік. Але у брата вже своя сім’я, дитина та потрібно бути більш самостійним, адже він теж вже дорослий чоловік і має сам забезпечувати свою сім’ю, а не постійно звертатися до свого старшого брата.

І що саме цікаво, що дружина брата мого чоловіка дуже недобре відзивається про його маму і мене також.

Ми з чоловіком прожили разом у шлюбі 10 років. Ми зараз вже дуже добре ладнаємо, розуміємо одне одного з пів слова. Але, у нас постійно виникають суперечки через його рідного брата.

У нас, на жаль, досі немає дітей. Я перший час дуже любила племінницю свого чоловіка, дуже тягнулася до неї, допомагала їм, чим могла, а потім зрозуміла, що мені це все набридло. Вони дуже невдячні люди, скільки добра для них не роби.

З часом, я перестала взагалі спілкуватися з братом свого чоловіка та його дружиною. Коли мати мого чоловіка кличе їх в гості, я йду з квартири: гуляю по вулицях або їжу до своїх мами й тата, аби з ними не бути разом.

Чому я маю спілкуватися з ними? Допомагати постійно їм? Так зручно свекрусі? Чому я маю вислуховувати якісь повчання з боку її другої невістки?

Вони й досі не прийняли мене у свою родину, ставляться до мене якось відчужено, постійно звучить “ми” і “ти”, наче вони окремо, а я окремо. Я не розумію, чому вони так ставляться, до мене. Можливо, родина Руслана не любить мене тому, що у нас немає дітей?

З роками я втомилася жити в цій родині, навіть зараз чужою себе відчуваю тут. Переїхати до моїх батьків вже якось незручно, так як у мене і чоловіка тут робота поряд.

Руслан не хоче, щоб я засмучувалася, але й рідного брата йому свого шкода, адже племінниця часто хворіє, а вони з дружиною зараз дуже мало заробляють, адже часто лежать у стаціонарі.

На жаль, мені, бачу, вже потрібно буде шукати в оренду житло та переїжджати, адже родичі чоловіка не люблять мене.

Але що мені залишається? Які є ще варіанти? Десять років уже разом, ми щиро кохаємо одне одного, і я хочу мати дітей та жити своїм життям, а не його сім’ї. Чи є простий вихід з цієї ситуації, що склалася в нашій родині?

Джерело