Коли я переживала складне розлучення, то не побачила підтримки ні від мами, ні від сестри. Мама казала, що я сама винна, раз не змогла зберегти шлюб, а сестра при кожній нагоді додавала, що від доброї дружини чоловік не піде. Себе вона явно зараховувала до добрих дружин, але проблема – місяць тому від неї раптово пішов чоловік.

Я одружилася дуже рано, в дев’ятнадцять років. В двадцять у мене вже була дитина. Відносини спочатку були схожі на порохову бочку, чоловік був дуже імпульсивний, будь що – відразу підвищував голос. А на третій рік шлюбу почав піднiмати pуку.

Мама казала, що це я довела мужика. Це тривало ще близько двох років. Швидше за все, тривало б і далі, якби чоловік не знайшов собі іншу і не пішов.

Спочатку я плакала, бо мені вселяли з дитинства, що бути покинутою, та ще й з дитиною – це ганьба. Значить, ти погана дружина, нікудишна жінка, бракована загалом. Та й якась любов до чоловіка в мене також була. Адже ми мали і світлі моменти.

Я залишилася сама з дитиною на руках, без даху над головою. Довелося повертатись до мами. Там я прожила півтора роки, вислуховуючи щодня нотації на тему “ось не змогла шлюб зберегти, тепер поневірятимешся з дитиною, кому ти тепер потрібна”.

Потім у мене почалися стосунки з колегою, ми почали зустрічатися, а потім переїхали з сином до нього і ми розписалися. Мама сплескувала руками і голосила, що я мушу не по мyжиках скакати, а сина виховувати.

– Яке тобі особисте життя? Не змогла шлюб зберегти, то тепер розплачуйся. Той чоловік від тебе пішов, і той теж піде!

Сестра згідно кивала у такт маминим словам. Сама вона на той момент уже як десять була мужньою дружиною і вважала себе дуже мудрою у цьому плані жінкою. Давала мені поради і дивилася зверхньо. А будь-яка наша зустріч починалася з питання “ну що, чоловік від тебе ще не пішов”.

Шлюб сестри мама завжди ставила мені за приклад. Вийшла вона заміж у двадцять два роки, народила у шлюбі двох дітей, все у неї за розкладом, і вдома у неї чистота і краса, чоловік і діти доглянуті, сама розумниця-красуня. Не те, що я. Шлюб другий, все йде “неправильно” з маминої точки зору.

А я у шлюбі щаслива. Зараз у мене чудовий чоловік, який чудово ладнає з моїм сином, про якого забув рідний батько. Чоловік на мене не те що руку, голос не піднімає. Ми завели собаку, я працюю віддалено, чоловік хоче змінити сферу діяльності та ми думаємо про переїзд.

Це все мама і вважає неправильним – робота з дому та думки про переїзд, коли і тут все добре, це ж від лукавого.

Місяць тому мама подзвонила мені та жалобним голосом повідомила, що від сестри пішов чоловік. Просто – зібрав речі, сказав, що подає на розлучення та відбув у невідомому напрямку. Це був як грім серед ясного неба, бо стільки років у шлюбі, великі діти вже, а ось такі новини.

Сестра заливалася білугою на кухні у мами, а вона намагалася її заспокоїти. Я стояла і не знала, що казати. Заспокоювати я ніколи не вміла. Я взагалі воліла мовчати, тому що в голові крутилася лише одна фраза “від доброї дружини чоловік не піде”.

Що спонукало чоловіка сестри до таких дій, я досі не знаю. Але точно знаю, що правило “не суди і не судимий будеш” працює на всі сто.

КІНЕЦЬ.