Треба було думати головою і не вірити в казки, що заради нас чужа людина щось зробить. Але свекруха наче й не чужа людина, принаймні чоловікові, але повелася дуже непорядно.

Ми з чоловіком п’ять років тому переїхали до квартири, яка залишилася від його бабусі. Бабуся спадщину розподілила чоловікові та його матері. Тобто половина квартири, в яку ми переїхали, належала свекрусі.

Мені батьки одразу сказали, що це досить небезпечна витівка. Моєї частки там немає взагалі, а чоловікові належить лише половина. От би мені тоді їх послухати.

Але свекруха тоді справляла враження адекватної людини, та й чоловік заявляв, що все нормально. Він у сім’ї один, тому жодних проблем бути не може.

Я розслабилася. Дуже вже не хотілося залазити в іпотеку, а тут вже є квартира, в якій тільки ремонт зробити й все, цукерка буде.

Ось у ремонт ми вклалися капітально. Обдирали все до голого бетону, міняли сантехніку, проводку, вікна, загалом, все з нуля, можна сказати.

Свекруха сиділа тихо та не подавала голосу. Жодних нагадувань, що в неї там частка є. Коли ми говорили “наша квартира”, вона не уточнювала, що теж має до неї відношення.

Ремонт тривав рік, доробки та облаштування меблями, але ми зробили собі квартиру мрії. Про інше житло ми й не думали. Квартира двокімнатна, тому навіть з урахуванням дитини нам її мало вистачити. Другу кімнату залишали з перспективою на дитячу.

Ремонт ми розпочинали не відразу, три роки ми жили в тому, що було, накопичували гроші, тому що вкладення були потрібні чималі. Потім рік ремонт і таке інше, і майже рік ми жили спокійно, доки у свекрухи не почала грати жадібність.

Прийшла вона якось до нас і заявила, що хоче продати свою частку у квартирі. За законом спочатку запропонувала купити її нам. Ми й були не проти, доки не почули суму.

Частка у двокімнатній явно стільки не коштує. Вона запросила грошей на повноцінну однокімнатну з ремонтом. У нас із чоловіком був шок.

А його мама пояснила, що виходить на пенсію, але рівень життя втрачати не хоче, тому хоче купити однокімнатну і її здавати. Для цього і має намір продавати свою частку.

Чоловік обурився такій грабіжницькій ціні, на що свекруха тільки посміялася, мовляв, зовсім ми в цінах не розуміємося.

– А що ви хотіли? Квартира хороша, я свою частку за цю ціну продам спокійно. Не ви, то інші куплять, – знизала вона плечима і дала нам місяць на роздуми.

Нам ясно дали зрозуміти, що якщо її частку не викупимо ми, вона виставить її на продаж, тобто нам доведеться ділити квартиру з незнайомими людьми, жити в комуналці.

Чоловік спробував збити ціну з огляду на те, що до ремонту квартира коштувала набагато менше, а в ремонт свекруха не вкладалася.
Але нам було заявлено, що свекруха не просила нас робити ремонт, це наша ініціатива.

Звичайно, наша ми ж для себе робили, не думали, що так вийде. Свекруха ж ні словом, ні ділом не показала, що задумає продавати свою частку.

Зараз ми з чоловіком терміново збираємо гроші на іпотеку, щоби викупити частку свекрухи. Сподіваюся, вона розуміє, що після такого фокуса з нею ніхто більше не спілкуватиметься.

КІНЕЦЬ.