Не розумію, чому від мене вимагають віддати половину спадщини братові. Нехай у нього четверо дітей, але це не моя проблема, він із дружиною сам вирішив завести купу дітей, не думаючи про те, як і на що існуватиме його родина. То чому про їхній добробут тепер маю замислюватися я?

Мені тридцять п’ять років, одружена, виховуємо з чоловіком сина. Нещодавно я вийшла із декрету. Усього нам із чоловіком довелося дoбиватися самим, три місяці тому не стало бабусі, яка нам із братом залишила у спадок квартиру та маленьку дачку. От мене тепер вимагають, щоб я свою половину спадщини віддала братові.

Денис, мій брат, молодший за мене на чотири роки, але у нього з дружиною вже четверо дітей, судячи з усього, там і п’ята не за горами. Побралися вони рано, лише перейшовши на третій курс університету. Я вже жила окремо, а брат із дружиною прийшли жити до мами. Поки брат доучувався, мати тягла молоду сім’ю на собі. Допомоги вимагали і від мене, але я тільки влаштувалася працювати, тому допомагати мені не було з чого, майже вся зарплата йшла на оренду житла.

З чоловіком ми розписалися тихо, грошей на пишну урочистість не було. Мама привітала телефоном, навіть не прийшла на реєстрацію, бо допомагала невістці з дитиною. Мені було прикро, але виду я не подала. Навіть намагалася собі пояснити цей вчинок. Не можу сказати, що в мене вийшло.

Коли не стало бабусі по материнській лінії, мамі у спадок від бабусі дісталася двокімнатна квартира, яку вона, не роздумуючи, переписала на Дениса. Мені було сказано, що йому важко, у нього діти та дружина, яка перебуває у стані постійного декрету.

Ми з чоловіком не розраховували на цю квартиру, але мене все одно образило, що мати так розпорядилася. Знову все найкраще братові. Але мамина позиція була незаперечна – братові потрібніше. Ми з чоловіком тоді готували документи на іпотеку. З першим внеском допомогли батьки чоловіка та моя бабуся по батьковій лінії.

Мама, коли дізналася, що мені бабуся дала грошей, учинила скандал, що бабуся мені грошей дала, а братові ні.

– Так і ти синові квартиру віддала, а дочці нічого. Як захотіла, так і розпорядилася, мої гроші, – поголила тоді маму бабуся.

Мені мама теж вселяла, що я повинна поділитися з братом, бо йому дуже важко живеться. А братові не важко було. Він працював на непиловій роботі, де ніяких стресів, переробок та ненормованого графіка. Отримував, правда, небагато, але й тут мама сина підтримувала – здоров’я поберегти треба, та й усіх грошей не заробиш. Брата і його сімейство, що постійно збільшується, підтримувала фінансово і мама, і батьки дружини.

Іпотеку ми взяли, впряглися. Чоловік знайшов прибуткову, але дуже напружену роботу, ми через його відрядження іноді по півроку жили окремо. Але дуже швидко розплатилися за іпотеку, навіть машину купили. Зараз він змінив роботу на спокійнішу, нехай платять менше, зате він проводить час зі мною та сином. Нам вистачає.

Поки ми гарували, брат розширював сімʼю. Коли він повідомив, що вони знову чекають на дитину, здивувалася навіть мама. Їй було все важче допомагати братові. А він усе так і сидів на своїй маленькій зарплаті, живучи з дружиною та дітьми у двійці. Ні про яку іпотеку не могло бути мови, на його зарплату в пʼятнадцять тисяч її ніхто їм просто не дасть, а дружина між декретами працювати не встигала.

Коли не стало бабусі по батькові, з’ясувалося, що своє майно вона поділила між мною та братом. Для нас це була непогана підмога, ми збиралися брати ще одну квартиру в іпотеку, щоб у сина в майбутньому теж було своє житло. Але мама визнала, що я й так дуже добре живу, а от братові, як і завжди, потрібна допомога.

– Ну що тобі з половини тієї двійки? А ось брат продасть обидві квартири та зможе нормально облаштуватись, – переконувала мене мама.

Я твердо сказала, що братові і так вистачить подарунків, своєю спадщиною мама вже розпорядилася, нікого не спитала. Тепер я хочу розпорядитись своєю.

– Що ж ти за егоїстка? У тебе своє житло є, ви з чоловіком працюєте, у вас всього одна дитина, а Денис все життя один все тягне, у нього четверо дітей і дружина-утриманка.

Я пояснила мамі, що брат уже дорослий хлопець, який має розуміти, звідки беруться діти, і як дорого їх ростити. Якщо за стільки років не зрозумів – його проблеми.

Брат зі мною поки що з приводу квартири не розмовляв, мабуть, чекає, що мама на мене натисне на потрібне рішення. Але максимум, що я можу для них зробити, це відмовитися від частки в дачі, там більше мороки, ніж користі.

КІНЕЦЬ.