Свекруха – зірка сезону! Тільки вона вирішує, коли хоче побачити внучку! Як тільки їй збрело в голову, що скучила, то внучка повинна бути надана в її розпорядження на першу ж вимогу.

Мені свекруха не дзвонить, ні про що не домовляється. Хто я така, щоб питати у мене дозвіл на побачення з онукою? З дитиною свекруха ніколи не сиділа, бо вважає, що свого сина вона виростила, а наша дочка — наша турбота!

У вихідні чоловік поїхав в автосервіс. Він зателефонував мені, та сказав, що це надовго. Треба було ще з’їздити по запчастини, потім роботи години на три. Він вирішив там зачекати, щоб не мотатися туди-сюди.

Моя мама подзвонила, та запросила нас з малечею в гості. Чоловіка немає, вдома ми з донькою прибралися, обід приготували. Чому б і не з’їздити? Зібралися, та й поїхали.

До мами нам залишилося хвилин десять, коли чоловік зателефонував:
– Будь ласка, збери доньку, зараз моя мама приїде, вони підуть гуляти.

Як завжди, мене поставили перед фактом! З чоловіком говорити марно, він відповідає, що моя ж мама в нього не питає, чи можна їй побачитися з нашою дочкою!

Тож поведінка його мами нічим не відрізняється від поведінки моєї. Те, що з донькою здебільшого я, йому пояснювати марно.

У свекрухи з’явився вільний час, вона з сином зв’язалася, а він мені телефонує. Я маю негайно все кинути й мотонутися збирати дочку.

– Ми майже у мами, тож скажи їй, що не сьогодні, — відповіла чоловікові.

– Ви ж не планували, ніби?

– Так і плани твоєї мами мені не були відомі! Хто раніше встав, того й онука!

Дісталися до мами, вона нам смачний чай із суницею заварила, пончиками пригостила, та запропонувала сходити до зоопарку. Я погодилася, і викликала таксі.

Коли ми були у зоопарку, чоловік знову зателефонував. Сказав, що його мати чекає, коли її внучка звільниться. Я про зоопарк повідомила, прикинула, що додому повернемося десь, години за дві. Він зі мною попрощався, й матері передзвонив.

З зоопарку ми приїхали задоволені, дуже класно провели час. Чоловік уже був удома, приїхав незадовго до нас.

Знову в нас зайшла розмова про маму. Його мамі, бачте, не сподобалося, що вона сьогодні не побачилася з онукою. А хто в цьому винен?

Моя мама, з моменту появи доньки, була моєю підтримкою та опорою. Мама часто приїжджала, допомагала. Особливо, коли чоловік їздив у відрядження.

Можливість спокійно помитися, коли дитині всього кілька місяців, була неоціненою. Мама, знаючи, що в неї із зятем немає спільної мови, ніколи не засиджувалася до його повернення з роботи. Якщо я не казала йому, що мама приїжджала, то він і не знав.

Мамі було начхати на те, як ми вирішили назвати дочку. Вона мені, на відміну від деяких, не висловлювала, що я не маю ні розуму, ні фантазії, тому, що я обрала убоге ім’я.

Дочка любить мою маму, вони часто розмовляють телефоном. Якщо нам із чоловіком треба кудись з’їздити, чи сходити, то мама завжди посидить з онукою.

Звичайно, я завжди віддам перевагу мамі, з якою у нас нормальні стосунки, а не цариці, яка через свого холопа передає мені накази про негайні збори дитини!

Хіба я маю думати про інтереси свекрухи? Вона що приставиться, якщо у п’ятницю подзвонить і скаже, що хотіла б у суботу взяти онучку?

Нехай не мені, а чоловікові дзвонила б! Чи ми з донькою повинні сидіти вдома і чекати, раптом саме сьогодні з’явиться “люба” бабуся?

Як вважаєте, я маю рацію?

КІНЕЦЬ.