Роки так швидко промайнули, що й не зогледівся я, мені зараз вже 63, я вже давно немолодий чоловік.

П’ять років тому не стало моєї дружини, на жаль. Я сумував довго після цього. Діти мої мене постійно звали до себе в гості, зустрічі і свята. А я залишався завжди один, не хотілося. чомусь, нічого.

Я відразу, саме в той період, навіть й не думав, що коли-небудь в моєму особистому житті що зміниться, я вже готувався до самотньої старості, адже нікого, крім колишньої дружини, біля себе не уявляв.

Але час минав швидко, сидіти цілодобово вдома вже не хотілося зовсім, ніякого позитиву мене не чекало там.

Поступово я почав виходити в люди, сам гуляв по набережній або невеличкому парку. Влітку в парку часто робили всякого роду концерти, і на одному з таких виступів людних я познайомився з однією дуже милою жінкою, від якої просто віяло життям.

Потім ми з Ольгою ще раз випадково зустрілися, погуляли та обмінялися з нею телефонами, що написати щось, в разі чого чи подзвонити колись.

А декілька місяців ми ось так просто зустрічалися та разом гуляли або ходили на концерти в нашому будинку культури, могли їсти морозиво, гуляли біля озера, поки була тепла погода.

Ольга теж була самотня вже чимало років, її чоловіка не стало давно. Поруч з нею час летів непомітно, так було легко та спокійно, я давно себе так добре не відчував.

Ольга мені дуже подобалася, такої щирої і доброї людини я давно не зустрічав. Правда мені було трохи соромно за свої почуття, адже після відходу моєї коханої дружини я дав собі слово, що ніколи і ні з ким більше не створю сім’ї, пообіцяв собі і дітям, що її ніхто не замінить для мене.

Але ми так з нею здружилися, стали такими близькими людьми, що я не уявляв більше свого життя без цієї, вже рідної мені, людини.

Жити разом ми поки не плануємо, але дуже часто бачимося з нею, проводимо багато вільногог часу разом.

Мені зараз дуже хочеться розповісти про неї своїм дітям, познайомити їх, порадіти разом з ними, що я таку людину зустрів у своєму житті, в найскладнішому періоді в ньому. Але я соромлюся це зробити, боюся, що вони мене не зрозуміють і все.

Вони дуже любили і шанували матір свою, можуть відвернутися від мене після цього і ніколи мені не пробачать цього.

Багато часу я теж не можу мовчати, адже нас і друзі вже зустрічали і знайомі, не хочу, щоб мої діти дізналися про нас з Ольгою від зовсім сторонніх людей і ще й образяться на мене, що я приховував від  них подібне.

Як мені почати розмову з власними дітьми? Я дуже хвилююся, як вони відреагують на це, раптом не зрозуміють, скажуть, що це зрада? З іншого боку, я зараз вільна людина та маю право на особисте життя, адже старість мою вони зі мною не розділять, вона буде самотньою без Ольги.

Роки швидко спливають, а так хочеться розділити свою старість і рідною людиною, яка тебе розуміє. Та й родичам навіть соромно сказати, що я жінку зустрів в такому віці. Як мені бути? З чого почати? Боюся, що через свою несміливість, сам зіпсую собі і їй життя.

Та чи варто вже починати щось в моєму віці, коли потрібно думати про дітей?

Джерело