Молодша сестра, та її чоловік нещодавно купили квартиру. Сестра зателефонувала, щоб порадитись. Питання було таке: свекруха майже прямим текстом попросила комплект ключів від їхньої квартири.

Сестра роздумувала, чи варто дати, чи ні. – Якщо вона нормальна людина, то можете дати. Якщо дуркувата, то не варто. Вирішуйте самі, — відповіла я сестрі.

Ця розмова змусила згадати одну історію, що сталася зі мною під час першого одруження. Тоді ще, була жива наша мама. Ми із чоловіком купили квартиру.

Мама продала дачу, ми взяли кредит, купили однокімнатну квартиру в асоціального мужика в колишньому гуртожитку. Коли робили ремонт, жили у мами, сестра тоді у школі навчалася. Оскільки ми працювали, то ремонт просувався дуже повільно.

Ми за квартиру платили, сестру в школу одягали, паралельно, у мами вдома ремонт робили, це була подяка за продану дачу. Як тільки був підписаний договір купівлі-продажу, одразу з’явилася свекруха з простягнутою рукою:

– Ключі давайте. Про всяк випадок, мало що може статися, свої загубите, поїдете куди, трубу прорве. Шпалери ми придбали дорогі, по тисячу гривень за рулон.

Чорнові роботи були завершені, стеля пофарбована, стіни підготовлені, вікна поміняні, лінолеум постелений. Залишилося шпалери поклеїти. Квартиру відмили, сміття винесли, інструмент чоловік забрав, мамі ключі віддав.

Поїхали з квартири з почуттям близького кінця ремонту, залишивши вдома шпалери, та клей для останнього ривка. Наступних вихідних приїхали клеїти шпалери, а їх немає! Зникли із закритої квартири.

Ключі були в мене, в чоловіка, та у свекрухи. Завдяки чиїм ключам «пішли» шпалери, якщо в день угоди було встановлено новий замок? Поїхали до свекрухи. Вона мовчки поклала на стіл тисячу гривень, замість п’яти, і сказала:

– А шпалер більше немає, але ви самі винні! Навіщо купили такі дорогі?

Коротше, це співмешканець свекрухи їх вкрав. Свекруха йому грошей на випивку не дала, він узяв ключі, поїхав до нас, із метою щось поцупити, та продати.

Чоловік зрадів, що встиг хоч інструмент повернути друзям. З порожньої квартири співмешканець виніс єдине, що можна було винести — шпалери та клей.

Не пам’ятаю, що з клеєм, але шпалери він продав по двісті гривень за рулон, на випивку йому з лишком вистачило, а що ми їх по тисячі брали, йому байдуже!

Чоловік одразу забрав у своєї матері ключі. Так і сказав:

– Віддай, про всяк випадок, щоб нічого більше в нас дома не сталося.

Борг за шпалери виплатила свекруха, хоча вважала, що у нормального сина рука не піднялася б брати гроші в матері. Невдовзі у нас з’явилася дитина. Тому, довелося нашу однокімнатну продати, та купити двокімнатну.

На жаль, через десять років шлюбу, ми розлучилися. Свою лепту в наше розлучення свекруха, звісно, вклала! Вона сама почала випивати, співмешканця вигнала, а сина старанно підпоювала.

Ми з ним постійно лаялися, через його випивку, а він їхав до мами, яка його завжди розуміла, і” підтримувала”. Зважилася на розлучення, бо іншого вибору я не мала.

Квартиру колишній чоловік поділив. Але, нещодавно його не стало, серце не витримало після майже місячного запою. На поховання не поїхала, дитина теж їхати відмовилася.

Іпотеку взяла на двадцять років, плачу потроху. У нашій із сестрою квартирі, яка від мами залишилася, сестра живе. Заміж вийшла, вони, нещодавно, власну квартиру купили.

Спільну ми здавати вирішили. Потреба з’явиться, – продамо.У результаті, сестра та її чоловік ключі від своєї квартири нікому не дали. Запасні вирішили у машині зберігати, бо знають нашу епопею!

Гарний варіант! А, головне, правильний: не варто роздавати ключі будь-кому, бо пес його знає, що в деяких людей у головах коїться! А ви як вважаєте, чи варто давати” запасні”ключі від власної квартири мамі, або іншим родичам?

КІНЕЦЬ.