Звістку про те, що її колишнього чоловіка не стало, Ксенія Олексіївна сприйняла з величезною байдужістю. Не пораділа, чому вже тут радіти, але й не засмутилася.

— А з чого б я мала засмучуватися? – каже жінка. – Ми чверть століття тому розлучилися. І нервів мені він помотав і в шлюбі, і під час розлучення достатньо. Інший раз просто вийти з дому боялася, він же обіцяв мені влаштувати «красиве життя». Із серії: «Не моє, то не діставайся ти нікому!»

І дочку погрожував відібрати. Як із садка дзвінок, так я холодним потом покриваюся, так і здається, що зараз почую, що дівчинку тато забрав і відвіз у невідомому напрямку.

— Ну так, пам’ятаю, сволотою покійний був тією ще, – киває подруга. – Дочку погрожував відібрати, а потім і думати про неї забув. До тебе раптом запалився ревнощами після розлучення? Ага, а через що розлучилися він не пам’ятав?

— А це інше, – каже Ксенія Олексіївна. – На це в мого колишнього була шикарна відмазка: «Усі чоловіки полігамні, а жінки повинні мовчати і терпіти». Я так на ньому обпеклася, що заміж більше так і не пішла, здавалося, ось зараз усе чудово, а одружимося, і почнеться стара і до болю знайома концертна програма. Та я не шкодую про те, що не пішла заміж ні за кого, за великим рахунком, нікого не любила ж до такої міри. А чоловіки… краще комфортно зустрічатися, ніж некомфортно жити.

Із чоловіком Ксенія Олексіївна розлучилася через його гулянки. І взагалі, до весілля була одна людина, а після – немов підмінили. Звідки що взялося: і причіпки з будь-якого приводу, і гулянки до ранку з «друзями», і грубість, і небажання ділити побут. А вже після того як зʼявилася дитина, все це тільки подвоїлося. Вона ж була залежною від нього матеріально.

— Так, житло моє, але куди працювати з немовлям? На що жити? А головне, нікому підтримати, мами вже давно не було, коли мені 21 рік виповнився, ми тоді з колишнім тільки зустрічалися. Та й боялася я його вигнати, він же погрожував. А куди я зі своїми 157 сантиметрами зросту проти двометрового чоловʼяги, – згадує Ксенія Олексіївна.

І все ж жінка зважилася на розлучення, коли доньці Катрусі виповнилося 3 роки, тепер хоча б можна було на роботу вийти. Розлучалася важко, із заявами щодо погроз колишнього, довелося навіть залучати далеких родичів чоловічої статі, щоб колишній забув дорогу до її квартири.

І на суді чоловік тяганину розводив: то не давав згоди на розірвання шлюбу, то взявся ділити ложки та виделки. Як каже Ксенія Олексіївна, силоміць відбулася і то потім ще довго ходила й озиралася.

А потім як відрубало: колишній зійшовся з однією зі своїх пасій, потім із наступною, потім ще з однією, а потім Ксенія Олексіївна не рахувала, а мовчки раділа, що він перестав до неї лізти.

І навіть про доньку колишній забув геть. Аліменти платив рідко і то, якщо пристави погрожували справу порушити. Було й таке, що по 100 гривень знущально надсилав своїй дитині поштовим переказом із позначкою «аліменти». На таких платників справи вже не відкривали.

— Та я й не наполягала, щоб відкрили, – знизує Ксенія Олексіївна плечима. – Головне, щоб у моєму житті його більше не було.

Нині доньці Каті 28 років, вона заміжня, живуть із зятем окремо, у них в кредиті двокімнатна квартира, є дитина, онучці Ксенії Олексіївни рік і 7 місяців. Зять спокійний, домашній чоловік, щоправда, з вмінням заробити він не дуже ладить. І як вважає теща, не навчиться ніколи. Однак жили ж вони у шлюбі майже 5 років. І до появи дитини платили кредит цілком нормально.

— А зараз раз у раз вони на мілині. То на одне треба, то на інше. Роботу зять іншу пробував шукати, але… обіцяли гори золоті, а на ділі вийшов пшик. Добре ще, що зміг повернутися на своє старе місце, де замало, але зате вчасно і гарантовано. Ну зрозуміло, що вийде Катя з декрету і їм буде легше, але зараз я допомагаю. То внучці щось куплю, то доньці грошики дам, – зізнається Ксенія Олексіївна.

Ксенія Олексіївна зараз матеріально цілком забезпечена, заробляє пристойно, багато чого може собі дозволити, є накопичення. Дочці із зятем на початковий внесок, до речі, вона дала дуже хорошу суму. Батьки зятя не допомогли нічим, хоча в них і повна сім’я.

З рідним батьком Катя спілкувалася останні років 8, матері розповідала мало, бо тій і слухати про колишнього було неприємно. Батько Каті осів десь під Києвом, був на інвалідності й не працював, жив у чергової співмешканки, разом з часом вони й пішли в запій.

— А сьогодні зранку дзвонить і каже, що батька не стало. Хворів, призначено було лікування, але він чи то таблетки запивав гіркою, чи то замість таблеток її вживав. Підсумок – все нема людини, – каже Ксенія Олексіївна. Катрусі зателефонувала та сама співмешканка, спочатку ридала, а потім сказала, що вона чоловіку ніхто, він, мовляв, і так у неї задарма стільки років жив, пив і їв. А тепер – ховайте, хто хочете.

— Ну, в принципі, жінку, яка б вона не була, теж зрозуміти можна. Він їй, по суті, ніхто взагалі, – каже подруга. – Та й грошей за такого способу життя в неї, найімовірніше, просто немає.

— Вірно. Грошей немає. І в Каті моєї грошей немає. Але вона чомусь так близько до серця все сприйняла, що тепер вимагає моєї участі. Точніше навіть не так, вона просить у мене в борг велику суму грошей, щоб поховати татуся як годиться. Уявляєш?

— Рідних у батька практично не залишилося, нікому оплачувати. Тільки я і є, дочка. Мам, ну що б там між вами в молодості не відбувалося, а все ж таки він – батько твоєї дочки. Ну треба ж щось робити. Я розумію, ти і думати про нього не хочеш, але це ж мій тато. Загалом, я прошу в тебе гроші. Хоча б у борг. Я віддам. Не знаю коли, правда, але віддам, – сказала дочка.

— А ти?

— А я відмовила. Уся душа моя повстає проти цієї статті витрат. І потім, я прекрасно знаю, що Катя мені ці гроші не віддасть у найближчому осяжному майбутньому. Почне по тисячі повертати, а потім забуде. Вони не витягують. І виходить, що зараз я маю оплатити прощання чоловіка, який мені зламав життя? І не розумію я дочку.

Ну батько, але до виховання і забезпечення своєї дитини, вік руку не приклав. І що? Не ростив, не утримував, не допомагав. Бачилися за 8 років разів 5. І що? Ось така я черства жінка. Вважається, що в таких справах навіть чужим допомагати треба, але цей для мене – гірший за чужий, – підсумовує Ксенія Олексіївна.

Що скажете?

Недобре це, все ж таки справді – батько доньки, треба допомогти і вже не йому, а Каті?

Чи ви на боці головної героїні і вчинили б так само?

КІНЕЦЬ.