Сваха зі сватом залетіли в хату навіть не роззувшись.

– Чого ви до дітей пхаєтесь? Невже не розумієте, що ці ваші втручання і призвели до розлучення?

– Свахо, ви який навчальний заклад закінчили? Бо я інститут свого часу закінчила і в школі двадцять років пропрацювала. Не вчіть мене як жити, – відповідала не задумуючись я.

Ви знаєте, а я відразу своїй дочці казала, що цей її Тарас непутящий. Та дочка була молода, закохана, і її не перепреш.

Але добре, що послухала мене Орися, і не прописувала Тараса в будинку, в який ми з чоловіком всю душу вкладали, бо для єдиної дочки старалися.

В Орисі і Тараса трійко дітей. В наш час, погодьтесь, це не мало і дуже затратно, бо вони ростуть, як і їх “апетити”.

Але і з цим би я змирилася, якби Тарас не їв так багато.

Зять в мене, на вигляд, як Клички два в купі. Працює він на залізниці. Я вже боюся того моменту, як він додому з роботи приїжджає, бо та “біла шафа” не замикається.

– Орисю, та той твій чоловік певне більше проїдає в нас, аніж заробляє.

Я їсти не дуже люблю готувати, як і сама Орися. Хоч я вже і на пенсії, та я не збираюся до останнього з фартушком біля плити стояти.

Орисі також це не підходить, до того ж, в неї також робота.

– Хочеш їсти, то купи собі палку ковбаси і їж, і ще твої діти біля тебе наїдяться, – говорила я зятю.

Ну а хіба я маю йому догоджати? І Орисі я так наголошувала. Раз стількох дітей надумав мати, то нехай їх і себе годує.

Але недавно ми з Орисею набралися сміливості і прогнали Тараса з зі свого дому.

Сваха моя зі сватом з села. Приїхали і наробили шуму.

– Та мій син казав, що ви навіть борщу не вмієте зварити. Він сам дітей кормить. Стидали б ся, – говорила сваха.

Я з того всього побігла в холодильник і витягнула глибоку миску, в якій була вчорашня молода картопля і сардельки.

– Як не варю? Що ви таке говорите свахо? Ось подивіться, – тикала я їй під ніс.

Ще вона почала говорити, що я погано доньку виховала, бо коли вона лежала в лікарні, та її жодного разу не провідала.

Але сваха має доньку, чого моя дочка має туди пхатися?

Я вважаю, що краще нехай донька сама буде, бо той Тарас нічого не робить, тільки їсть.

А дітям він зобов’язаний допомагати. Я їм ще на першій, Олесі, казала зупинитися, але хіба той Тарасьо мене слухав?

Я вам кажу, з такою сімейкою моя дочка зв’язалася, що годі словами описати…

Джерело