У Інни Степанівни розлучилася дочка, як вважає мама, розлучилася на порожньому місці і просто впала їй на шию. І тепер у мами з 30-ти річною Любою у квартирі немає ніякого миру, суцільні претензії та сварки.

— Мало того, що розлучилася і до матері прийшла, ще й поводиться так! – обурюється Інна Степанівна. Вдома – вічний бруд, але ж Люба не працює. Вічно сина кудись тягне: то в торгівельні центри, то на майданчик, то на якісь заходи від товариства матерів. Я їй кажу: «зупинись ти вже, там над тобою сміються!» – а їй хоч би що. Сидить доросла тітка, їсть за мій рахунок і жодної подяки до мене.

— Мамо, це клініка вже щодня підлогу мити, хто її так часто бруднить? – відповідає Люба на претензії матері. – Я щодня робот-пилосос запускаю, для цього він і куплений.

— Терпіти не можу твого робота, – заперечує мати, шумить, а все одно чисто не прибере, не придумуй відмовки!

Рідні Інну Степанівну шкодують: пенсіонерка три роти тягне, але ж давно пора Любі матері допомагати, а не навпаки.

— Брат мій їй каже: “Дорога племінниця, ти не очманіла часом, мати тебе і годує, і одягає тебе та онука, а тобі пилюку ніколи протерти, тільки й знаєш, що відмовляєшся”, – хитає Інна Степанівна головою. – Так донька моя рідного дядька послала.

Особливо маму обурює те, що Люба негативно відгукується про свого колишнього чоловіка та його приятелів: як узагалі можна про колишнього погано говорити, коли сама за нього пішла колись? Є претензії і до зовнішнього вигляду Люби: джинси вічно подерті, светри безформні, ні зачіски, ні манікюру. Загалом, морок.

Люба від чоловіка пішла, коли синові виповнився рік. Не витримала сім’я декрету: спочатку чоловік докоряв грошима, потім кричати став, а в останній скандал – штовхнув дружину так, що вона впала, головою вдарилася. Хотіла написати заяву, але послухала матір, що не потрібно цього, нема чого ганьбитися, треба подати на розлучення і все.

— Розвели нас, аліменти присудили, виплати всі оформила, – каже Любов свою правду. – З невеликими моїми підробітками на нас із сином виходить три прожиткові мінімуми. Жити можна, хоч і важко. Подружки допомагають, у них сини старші за мого, то весь одяг – моєму, іграшки – моєму. Він поки маленький, не розуміє, ну й добре. А мати бреше всім, що вона речі купує, якщо річ віддають мені хорошу, а якщо не дуже – кричить, що я зі смітника її онука одягаю.

Підлога в мами з донькою – камінь спотикання: колись мама поклала білу плитку, і тепер вимагає, щоб Люба пів дня щодня мила підлогу руками, без усяких пристосувань у вигляді роботів і навіть швабр.

— Сама? Ну раз на місяць підмести може, то галасу потім ще на місяць: мати корячилася! Я не проти прибирати, але мити підлогу щодня? А не перебір? – скаржиться донька. За акцією я купила два роботи-пилососи, таймери налаштувала, то мама їх постійно з розеток вимикає. Каже – галасливі дуже, спати заважають, але таймери тільки денні!

Люба згадує, що нещодавно вона застудила вуха, попросила маму посидіти з онуком, поки вона на прийом до лікаря сходить, а мама відмовилася, звинуватила доньку в тому, що та шукає приводи, щоб заставити її сидіти з онуком.

— Я маю право на пенсії відпочивати, а від тебе замість подяки одні неприємності! Ніби взяла на себе турботи про матір, але ж ти на мене свої проблеми навішуєш. Готуєш так, що їсти неможливо! Ось тому чоловік тебе і кинув, не став терпіти! О, тепер я зятя чудово розумію, – завелася Інна Степанівна в момент.

— Після цього скандалу тітка мамина із сином приходили, шоу влаштували. Звинуватили мене в тому, що я матір заїздила, сиджу в її квартирі й навіть хліба не куплю, – засмучується Люба. – Але ж я всі гроші практично віддаю мамі в загальний бюджет, та вона ще й перевіряє, а чи не залишила я собі щось. Ну я і сказала це, таке почалося!

— Та які в неї там гроші, крихти, – махнула рукою Інна Степанівна у відповідь, розкрила шафу з дитячим одягом, як доказ того, що саме вона онука одягає. Усе я, усе я!

Люба навіть не знає вже, як реагувати на відверту обмовку її матір’ю, адже всі вірять саме Інні Степанівні, щось доводити й отримувати у відповідь дружне: «Не бреши?» Того дня молода мати просто зібрала дитину і пішла в торгово-розважальний центр, де хороший дитячий майданчик.

«Відволокла дитину грати, аби з нею не займатися. Дитина – не іграшка, її розвивати треба», – прийшло смс від маминої тітки.

— Так і живу, від скандалу до скандалу, – сумно каже Люба. – Піти поки я не працюю повноцінно? Куди і на що? Так, так жити неможливо і проблему все одно доведеться вирішувати, але як дожити до кінця декрету і не звихнутися?

І до речі квартира, де живуть і б’ються одна з одною героїні історії, належала раніше чоловікові Інни Степанівни, батькові Люби. Вона трикімнатна, успадкована обома жінками навпіл.

Як гадаєте, на чиєму боці правда?

КІНЕЦЬ.