Мама дуже пишається, що її старша дочка поїхала жити до міста. Щоправда, живеться їй там добре лише через постійні подачки з маминого боку, сама сестра життя в місті явно не тягне.

Але мамі це не заважає пишатися, тому вона дуже хоче, щоб сестра в тому місті й залишилася, там же стільки перспектив.

Тільки ось для того, щоб у сестри вийшло там закріпитися, я маю “позичити” їй грошей, які відкладаю на перший внесок на іпотеку.

Я ж рішуче проти такого формулювання питання. Якщо не тягне місто, то нехай повертається до мами, обмірковує, що зробила не так, а потім іде на другий штурм.

У сестри завжди було багато амбіцій, тільки, на жаль, до амбіцій не докладалося ні мізків, ні старанності. Натомість самовпевненості вистачить на три фури.

– Не збираюся я залишатися в цьому селі! Що я тут робитиму? Город копати та на заводі працювати? Це не для мене! – кривилася сестра.

Після школи зібралася вона і поїхала вчитися до міста. Тоді ще живий був батько, тому навчання було кому оплачувати. А після універу сестра вирішила не повертатись.

Мені з навчанням не пощастило. Тата не стало, коли я навчалася у десятому класі, а мама одразу сказала, що не зможе за мене платити. Тому або бюджет, або доведеться якось самій викручуватися.

Я вирішила, що поки попрацюю, подумаю, чого я хочу, а там вже й діятиму. Шансів вступити на бюджет у мене не було жодних.

Сестра жила в місті, постійно розповідаючи мамі, як у неї там все класно. Спочатку вона винаймала квартиру з подругою, потім переїхала до хлопця, жила з ним.

А я подумала-подумала і вирішила, що відкладатиму гроші на квартиру або на будинок. Але квартира була реальнішим варіантом, бо в нашому селі вона коштувала набагато дешевше.

Я працювала, відкладала гроші та регулярно вислуховувала від мами новини з життя сестри. Не дуже вони мене цікавили, але не затикати ж вуха.

Два роки сестра жила зі своїм хлопцем, начебто навіть про весілля розмова заходила, але офіційної пропозиції не було, і з нами сестра нареченого знайомити не поспішала.

– Куди я його повезу? У це село? Ні, ось зробить пропозицію, ви до нас у гості приїдете, хоч у ресторан нормальний сходимо, – відмовлялася сестра.

Але пропозиції руки та серця так і не прозвучало, зате прозвучало інше – про розставання. А це автоматично означало, що сестра має проблеми з житлом.

Сестра переїхала тимчасово до якоїсь подруги, а сама почала шукати дешеві варіанти житла. Та й знайшла варіант.
Квартира далеко від центру, а ще зовсім порожня, тобто там із меблів немає нічого. На кухні тільки раковина та плита.

Ось сестра й почала канючити у мами грошей на оздоблення квартири просити, але у мами із заощадженнями ніяк, зате вона згадала, що я накопичую гроші.

Про це я спеціально не розповідала, просто якось на запитання мами “куди ти діваєш зарплату”, відповіла чесно, що відкладаю на квартиру.

І мама зараз про це згадала та розповіла сестрі. Та різко спалахнула сестринськими почуттями, почала вмовляти позичити їй пʼятдесят тисяч.

Вона на ці гроші збиралася придбати найнеобхідніше: стіл, стільці, ліжко, пральну машину, мікрохвильову піч, пилосос.

Терміни віддачі безпосередньо не вказувалися, звучала фраза “як стану на ноги”, але ця фраза ні про що мені не говорила.

З останніх відомих мені даних сестра отримує пʼятнадцять – двадцять тисяч. Квартира здається за вісім тисяч, плюс треба на щось жити, а сестра та економія – це різні полюси. І коли за такого розкладу я отримаю назад свої гроші?

– Ти ж все одно зі мною живеш, у нас все є, а сестрі там на підлозі спати та курткою вкриватись? – злилася вже мама.

Я не бачу проблеми. Не можеш жити в місті – їдь із міста, у мами в будинку вона чудово розташується. А там я квартиру собі візьму, і їм взагалі добре буде.

У нас квартиру на селі можна купити не дорого, тож для мене п’ятдесят тисяч – дуже суттєва сума. І прощатися я з нею не збираюся, хоч і мама, і сестра, дуже наполягають, але піддаватися я не збираюся.

КІНЕЦЬ.