Мій єдиний син так мене засмутив, що я досі відійти не можу. Їздити в місто до лікарів щоразу стає важче, адже я розміняла вже сьомий десяток. Я живу в селі, у власному будинку, і завжди почувалася добре, а от як лише вийшла на пенсію, так одне тягне друге.

У мене є син, який живе в місті, от я і подумала, що буде логічно, якщо я переберуся поближче до нього. Син у мене непогано влаштувався у житті, як кажуть, добре стоїть на ногах. Одружений він вже 15 років, невістка у мене теж хороша, має ділову хватку, добре заробляє, але зі мною стосунки у неї прохолодні.

Я їм ніколи не набридала, сама працювала і щось трохи заробляла, город садила, і мала свої продукти, так що у сина я нічого не просила. Він до мене приїжджав рідко, але час від часу підтримував мене матеріально.

З невісткою ми спілкувалися рідко, вітали одна одну із святами, справлялися про здоров’я і про інші дрібниці. Донедавна я вважала, що мені з нею дуже пощастило, завжди ввічлива, спокійна, мого сина любить, а що мені, як мамі, ще треба.

Але тепер я вирішила, що для мене буде краще продати свій будинок і купити однокімнатну квартиру, поближче до сина з невісткою. Та я розуміла, що грошей мені не вистачить, бо в місті квартири дорогі. Тому я попросила сина, щоб він додав мені ту суму, якої мені не вистачатиме, а я відразу оформлю квартиру або на нього, або на внучку.

Син руками замахав, мовляв, навіщо продавати, у них є зайва квартира, попросимо орендарів виїхати до осені та заберемо тебе, мамо. У них і справді дві квартири – в одній вони живуть, а іншу здають.

Не встигла я порадіти, як в нашу розмову включилася невістка, яка нагадала, що квартири належать їй, і вона не збирається втрачати від оренди. А якщо моєму сину щось не подобається, він платитиме за мене, але тоді вони житимуть з роздільним бюджетом. І додала, що їй свекруха в кроковій доступності, до якої син їздитиме не кілька разів на рік, а бігати кожні вихідні, не потрібна.

Мене наче хтось холодною водою облив, невістка так прямо і відверто все говорила, що я просто оторопіла. Я від неї такого точно не чекала. Спробувала їй сказати, що не можна бути такою меркантильною та черствою, адже у нас з нею завжди були добрі стосунки.

Син за мене заступився, а невістка тільки плечима знизала, мовляв, хто вона така, щоб забороняти дитині жити з матір’ю? Хочеш? Речі зібрати? А син і замовк.

Коли на вокзал мене проводжав, вибачився і сказав, що не зможе потягнути сім’ю та оренду для мене, тому живи мамо, де жила.

А мені так прикро стало, що я аж розплакалася. Може, і треба було промовчати, але я не втрималася і таки сказала йому свою думку.

– Не в грошах, сину, справа. Дружина тебе не цінує і не рахується з твоєю думкою, житлом тебе дорікає, вона твою матір знати не бажає. У вас дочка росте, ким вона виросте при такій матері, діти вони ж все бачать! – кажу.

Син губи підтиснув і так похмуро на мене подивився, сказав:

– Мамо, що ти зараз мені пропонуєш? Дочку забрати і поїхати з нею до тебе в село, чи жити втрьох нам в однокімнатній квартирі з тобою?

– Та ні, синку, повертайся до дружини і живіть собі спокійно, на мене не зважайте, – кажу, а сльози самі котяться по щоках. Я як згадала, що мені знову доведеться через день рейсовими автобусами до лікарів в місто їздити, і що в моєму будинку дах протікає, адже відколи мого чоловіка не стало, в домі ремонту не було, то просто розридалася і вже зупинитися не могла, так мені себе шкода стало.

Я ж коли сина свого ростила, то мала надію, що зможу в старості біля нього голову прихилити, та виходить, що я помилялася.

Син після цього і зовсім перестав зі мною спілкуватися, на мої дзвінки не відповідає. Ось як так можна? Невже і справді, батьки, які не можуть нічого дати своїм дітям, стають їм непотрібними?

Джерело