Ми з чоловіком з вибором дочки змирилися, але недавно їздили в село на прощання з тіткою.

Людоньки, скільки ж я наслухалася. За тіткою, якій не було й шістдесяти, ніхто не плакав. Всіх родичів і сусідів цікавив інший факт: як ми з чоловіком дозволили єдиній дочці зустрічатися з чоловіком, який старший на два роки за її тата.

Нашій Улянці двадцять два. Вона закінчила юридичний факультет і працює помічником юриста.

Ми все робили для дочки, бо єдина вона у нас дитина. Ми з Юрком хотіли ще діток, але в Боженьки на все свої плани.

Жили ми всі в квартирі до певного часу. Коли Улянці виповнилося дев’ятнадцять, вона пішла жити на орендовану, хоча квартира в нас трикімнатна і місця всім хватає.

Згодом ми дочці допомогли і вона придбала собі квартиру в новобудові, про яку вона мріяла.

Ми знали, що Уляна зустрічається з хлопцями. Одного, його звали Любомир, дочка навіть приводила до нас на знайомство. Це було Різдво, милий хлопчина, але, як сказала Уляна, дуже він ще дитячий.

Я тоді не надала значення словам Уляни. Але власне після цього часу вона й почала зустрічатися з Романом, якому, як виявилося, 52 роки.

Мені і моєму чоловіку лише п’ятдесят. Але про цей вік Уляна довго нам нічого не говорила.

Ми живемо в місті, всі занурені в роботу. Ми бачили, що дочка приїжджала до нас з дорогими речами. То телефон мені старий віддала, бо в неї найновіша модель з’явилася, то з сумочкою на плечі приїхала, що мені стало зле, коли я в інтернеті дізналася ціну.

Кожного разу вона все більше сяяла, але не від щастя, а від діамантів на ній.

Одного дня Уляна нам таки призналася, що її Роман вже не молодий.

Словами вам передати не можу, які ми з Юрою були розчаровані. Ну ясна річ, бо хто хоче мати зятя старшого за себе.

Роман цей розлучений, і не раз. Має троє дітей. Ми і просили і благали Уляну одуматися, але дочка нас ніби не чула.

– Улянко ти просто продала свою красу та молодість цьому багатому дідусеві. Ти в нас розумниця і красуня, знайдеш ще свого віку щастя.

Та дочка щоб нас не слухати просто не провідувала нас лишній раз з батьком.

Та й так і вийшло, що ми змирилися з вибором дочки. Недавно Уляна з подружкою, за гроші цього Романа їздила на Мальдіви.

Я розумію, що сама вона таких грошей не заробить, але з часом все може змінитися. Та дочка не хоче чекати.

– Треба жити життя тут і зараз. Є така можливість, тому я з Романом. Я не хочу виживати на зарплату помічника юриста.

Але якщо ми з Юрою змирилися, то наші родичі, які якимось чудом про це дізналися, ні.

В селі, звідки я родом, не стало моєї тітки, маминої рідної сестри.

Ми з Юрою поїхали на прощання.

Але замість того, щоб згадувати, якою прекрасною людиною була тітка Нюся, всі обговорювали стосунки нашої Уляни з “дідом”.

– Та то сором на всю родину! Як ви, батьки, таке допустили?

– А що ми мали робити? Уляна доросла людина! Це її вибір і ми його прийняли. Це її життя і ми не вправі її засуджувати, як і ви.

Тому хочу тут спитати і вашу думку. Чи варто знову з дочкою підіймати цю тему?

Вони живуть разом в його квартирі, але про весілля поки мовчать, слава Богу?

А якщо цей Роман попросить руки Улянки, нам давати своє благословення?

Джерело